Василь Шкляр – співець українського спротиву тоталітарним режимам усіх часів (До 75-річчя від дня народження)

Пропонуємо книжкову виставку «Василь Шкляр – співець українського спротиву тоталітарним режимам усіх часів», присвячену 75-річчю від дня народження Василя Миколайовича Шкляра, українського письменника, політично-громадського діяча. 

Василь Шкляр був гостем нашої бібліотеки у 2016 році. Пропонуємо вашій увазі трохи біографічно-бібліографічних данних про цю визначну особистість. 

Василь Шкляр народився 10 червня 1951 року у селі Ганжалівка Лиснянського району на Черкащині. По закінченні середньої школи зі срібною медаллю вступив на філологічний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, згодом перевівся до Єреванського університету, де 1972 року і отримав диплом про вищу освіту. У період з 1988 по 1998 роки Шкляр займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках». Цей досвід, зокрема, подробиці операції з врятування дружини Алли та родини генерала Дудаєва після його загибелі, Шкляр згодом відтворив у невеличкому романі «Елементал». У 2000-2004 роках – головний редактор видавництва «Дніпро». З 1991 по 1998 рік був членом Проводу Української республіканської партії та прес-секретарем УРП. 2011 року став лауреатом Шевченківської премії, але відмовився її отримати на знак протесту проти перебування на посаді Міністра освіти України одіозного українофоба Дмитра Табачника. Тому указ президента Януковича вийшов без прізвища Шкляра. Проте 17 квітня 2011 року в Холодному Яру Василю Шкляру вперше в історії України було вручено Народну Шевченківську премію. Вручення відбулося біля пам’ятника на місці останнього бою отамана Василя Чучупаки. Кошти на неї зібрали меценати та звичайні громадяни. Автор численних романів, серед яких найвідоміші – «Ключ», «Елементал», «Тінь сови», «Чорний ворон», «Маруся», «Чорне сонце» (збірка), «Троща», «Характерник», «Заячий костел», «Рік Шершня».

Твори Шкляра перекладено англійською, болгарською, вірменською, шведською, словацькою та деякими іншими мовами. Про своє життя і творчість він розповідає у збірці «Треба спитати у Бога». Перекладав класиків вірменської літератури Акселя Бакунца, Амо Сагіяна, Вагана Давтяна, Вахтанга Ананяна тощо. Цікаві його переклади-інтерпретації: невидана «Репетиція сатани» (прозова версія комедії Миколи Гоголя «Ревізор») і зкорочений «Декамерон» Джованні Боккаччо (30 зі 100 оповідок). Наша бібліотека може похвалитися двома відомими перекладами Василя Шкляра, але, на жаль, у нашій експозиції є тільки «Тарас Бульба» Гоголя (за першим виданням 1835 року). Заборонена у московії «Енциклопедія російської душі» Віктора Єрофеєва зараз відсутня.

Надзвичайно цікаві його інтерв'ю, в яких він послідовно впродовж багатьох років виступає нашою своєрідною Касандрою. На жаль, до рівня Кьєркегора і його філософських притч він трошки не дотягує. Головне, що він не є святим, а є борцем за ідею, людиною, яка ніколи не прозрівала, як наш численний натовп гегемонів-професійних борців за будівництво комунізму, а зараз прихільників грошей понад усе для себе дорогих. Послухайте його, а зараз трошки Василя Шкляра.
«Нині триває столітня війна Росії проти України, це лише чергова гаряча фаза. Війна справді розділила українців на два світи. У нас побудована така система влади, що інтелігенція не може мати впливу на стан у країні. Вона може лише вийти разом з усіма на майдан і битися головою об мур. Ми з вами живемо в країні абсурду, здеформованій політиками-мародерами. Найбільша наша біда в тому, що українське суспільство дуже неоднорідне. Наша бідна Україна не має єдності, етнічної солідарності, має тільки розпорошене суспільство. Єдині, хто має моральне право сказати, що не віддасть жодного клаптика української землі, – то це наші вояки. Бо вони готові за це віддати життя».

«На тему українсько-російської війни я висловлюю дуже непопулярні речі. Переконаний, що та територія не варта життів найкращих українців. Мені часто заявляють, що я ледве не сепаратист, бо готовий віддати ці землі. Але у мене є кращий план повернення: відрізати усю ту територію, ту нечисть від нас, збудувати свою сильну державу, а тоді вже приєднувати кого завгодно, але на своїх умовах. Бо виходить так, що хочемо не Донбас приєднати до України, а навпаки».

А зараз трохи про давню зустріч письменника з нашими читачами. Василь Шкляр звернув тоді увагу відвідувачів бібліотеки (людей різного віку, у т.ч. школярів) на те, що основою його творчості є любов. Саме вона є головною рушійною силою у всіх вчинках героїв його творів. Основну увагу присутніх на заході письменник зосередив на своєму тоді останньому творі – романі «Троща». Він довго і реально вивчав архіви служби безпеки підрозділів УПА, приїздив на місця, де відбувається дія його твору, вивчав особливості місцевої говірки. Його роман містить окремі сцени і події, які не вигадані автором, а взяті з живого досвіду тих, хто залишився в живих після багатьох років перебування у таборах. Дуже цікавими обставинами пояснюється у Василя Шкляра проблема зради, в якій автор підкреслив вічну тему жінки. В нашій експозиції поруч з романом Василя Шкляра «Маруся» виставлена надзвичайно цікава книга Романа Коваля «Жінки у Визвольній війні. Історії, біографії, спогади. 1917-1930» (Київ, Видавництво Марка Мельник, Історичний клуб »Холодний Яр», 2020). Одна із головних героїнь видання — отаманша Маруся (Саша) Соколовська, шістнадцятирічна гімназистка, дочка дяка і сестра священика. Вражає її обитниця на дівочій горі-капищі. Обов'язково рекомендуємо ознайомитися з цією чудовою книжкою. На жаль, не зберіглося жодної світлини нашої української Жанни Д'Арк, вишитий портрет Марусі був знайдений кагебістами у 1986-1987 рр. у її схроні. До того московські окупанти ніяк не могли заспокоїтися і знищили Дивич-гору, де Маруся приймала обітницю. Фотографія на обкладинці книги іншої героїчної жінки — хорунжої УГА Катерини Горбай липня 1919 року.
Довгих років творчого життя нашому Василеві Шкляру!