"Незламні у тиші полону" (До Дня вшанування пам'яті Захисників України, учасників добровольчих формувань та цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули в полоні)

Сьогодні ми вшановуємо пам'ять Захисників України, учасників добровольчих формувань, а також цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули в полоні. Цей день було встановлено Верховною Радою України в липні 2025 року.
Дату обрано на знак пам'яті про жертв жахливого теракту в Оленівській колонії, який російські окупанти вчинили в ніч з 28 на 29 липня 2022 року. Тоді через вибух загинули 53 українських захисники, понад 130 були поранені. Те, що російські військові не дотримуються жодних норм, затверджених Женевською конвенцією 1929 про поводження з військовополоненими, давно вже не новина. Знущання, катування, приниження, ґвалтування — ось основні методи, які застосовують росіяни по відношенню до полонених і цивільного населення окупованих ними територій. Валерія "Нава" Суботіна, яка пройшла жахи ув'язнення, зокрема й в Оленівці, у своїй книзі "Полон" писала про цей теракт: "Полон більше не гарантував життя. Це ми зрозуміли раніше, але цей день означав, що полон гарантував жах і тортури кожному з нас. Хто загинув і хто продовжує бути тут".

«Це насолода для душі і розуму — читати Слабошпицького» (До 80-річчя від дня народження Михайла Слабошпицького)

«Українські письменники в особливій ситуації, що ти маєш більше відповідальності, ніж твої колеги з Франції, Англії… Український письменник — дерево, яке виросло не там і не так. Український письменник мусить бути революціонером, будителем, просвітителем, навчитилем, моральним авторитетом і поряд зі священником в тому суспільстві стояти, а потім бути, може, письменником. Коли така квола держава і ми всі відчуваємо, що вона не дуже українська держава наша, знову українському письменнику доводиться бути останньою чергою письменником, бо він повинен очолювати демонстрації, протести… Мріється, що нарешті український письменник нарешті стане просто письменником».

Михайло Слабошпицький

Михайло Федотович Слабошпицький (28 липня 1946, Мар'янівка — 30 травня 2021, Київ) – український прозаїк, критик, літературознавець, публіцист, громадський діяч, дитячий письменник. Він закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. Працював в редакціях газет та журналів, був виконавчим директором Ліги українських меценатів, директором видавництва «Ярославів Вал», співголовою координаційної ради Міжнародного конкурсу знавців української мови ім. Петра Яцика.Михайло Слабошпицький – автор понад двох десятків книжок для дітей та юнацтва, прози, публіцистики й літературної критики. Він став лауреатом багатьох літературних премій, зокрема, Національної премії України ім. Тараса Шевченка, літературно-мистецької премії ім. Олександра Білецького, літературної премії ім. Лесі Українки за художні твори для дітей та юнацтва та інших.

Гра в "Мафію" в бібліотеці

У суботу в нашій бібліотеці знову панувала атмосфера інтриги, азарту та дружнього спілкування — відбулася чергова гра в «Мафію». Учасники із захопленням перевтілювалися в мирних жителів, мафіозі та інших персонажів, випробовуючи свою уважність, логіку й уміння переконувати.
Такі зустрічі вже стали доброю традицією нашої бібліотеки, адже вони об'єднують людей, дарують нові знайомства та цікаве дозвілля.
Дякуємо всім, хто долучився до гри!

Іван Дзюба — голос сумління нації (До 95-річчя від дня народження Івана Михайловича Дзюби)

«О, той Іван! У нього, без перебільшення, був закоханий увесь інтелігентський Київ. Коли цей вродливий, стрункий чоловік зі світлонаївними, аж мовби дитячими очима виходив на сцену – аудиторія завмирала. Іван був гладіатором і лицарем, а кожен його вихід на трибуну – поєдинком. Із глупством, косністю, підлістю, ошуканством. Ораторських прийомів не було. Ні громових розкатів голосу, ні ядучого сарказму – боронь Боже! Іван говорив спокійно і чемно. Дивлячись своїми наївними очима (і це був не прийом, Іван був справді великою дитиною, і як дитина не знав ні милосердя до «голих королів», ні страху перед ними). … Верхівка (і політична, і літературна) люто ненавиділа його. На нього не було засобів впливу. Не діяв ні батіг, ні пряник. Якщо ставлення до інших митців-дисидентів коливалося (залежно від поглядів) між повагою і несприйняттям, між симпатією і осторогою – то щодо Дзюби йшлося тільки і гранично про несамовиту любов і таку ж несамовиту ненависть». 

Ірина Жиленко

Іван Дзюба — визнаний інтелектуальний лідер молодої України 1960-х років. Головним експонатом нашої виставки є зірка самвидаву в Україні радянських часів — праця Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», присвячена аналізу радянської національної політики в Україні. А до неї був відомий виступ Івана Дзюби про таємні арешти молодої інтелігенції під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» в кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 року: “У нас велике свято, але й велике горе. В Україні почалися арешти творчої молоді”. Дзюба почав виголошувати імена заарештованих. Директор кінотеатру відштовхнув письменника від мікрофона, намагаючись позбавити слова. У залі увімкнули пожежну сирену, щоб заглушити виступаючих. Дзюбу підтримав В'ячеслав Чорновіл, який вигукнув: “Хто проти тиранії – встаньте!” Після цього виступу Івана Дзюбу та В'ячеслава Чорновола було звільнено з роботи. У книжці Івана Дзюби «Спрага» є світлина виступу автора на забороненому вечорі Лесі Українки з нагоди 50-ї річниці від дня її смерті. Також він оголошує промову на Шевченківському вечорі в парку ім. Пушкіна, проведення якого у Палаці культури заводу верстатів-автоматів скасували з огляду на те, що «Слишком много собралось тех, кто на украинском языке разговаривает, националистов».

"Тільки тим дана перемога, хто у болю сміятися зміг" (До 120-річчя від дня народження Олени Теліги)

Сьогодні виповнюється 120 років від дня народження Олени Теліги — видатної української поетеси, публіцистки, літературного критика та діячки Організації українських націоналістів (ОУН). Вона стала одним із найяскравіших символів українського культурного та політичного опору XX століття, віддавши життя за незалежність своєї країни. 

Олена Іванівна Теліга (у дівоцтві — Шовгеніва) народилася 21 липня 1906 року у Підмосков'ї в інтелігентній родині: мати Уляна Степанівна була донькою православного священика, батько Іван Опанасович — відомий інженер-гідротехнік. До 12 років Олена виростала переважно в російськомовному середовищі. У 1918 році разом із батьками переїхала до Києва, де Іван Опанасович став директором департаменту водного та шосейного господарства Міністерства шляхів Української Народної Республіки та професором Київського політехнічного університету. Олена навчається в Жіночій гімназії Дучинської, де поряд із російською, німецькою та французькою починає опановувати українську мову. Через поразку Української революції мати з донькою були змушені емігрувати до Чехії, в Подєбради, куди раніше вже виїхав батько й працював на посаді ректора Української Господарської Академії. Саме в Чехії під впливом різноманітних цікавих знайомств, зокрема з Леонідом Мосендзом, колишнім вояком української армії, відомим вченим і талановитим поетом, відбувається її становлення як українки. Про цей процес усвідомлення себе як частини українського народу, а саме про перехід на українську мову, Олена пізніше згадувала так: «Я була тоді в товаристві блискучих кавалерів, ми сиділи при столику і пили вино. Невідомо хто і невідомо з якого приводу почав говорити про нашу мову за всіма відомими «залізяку на пузяку», «собачій язик», «мордописня»... Всі з того реготали... А я враз почула в собі гострий протест. У мені дуже швидко наростало обурення. Я сама не знаю чому. І я не витримала: «Ви хами! Та собача мова — моя мова! Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!» З того часу я почала, як Ілля Муромець, що тридцять три роки не говорив, говорити лише українською мовою». 

Подаровані книжки

Щиро дякуємо Anna Kurchenko за подаровані чудові книжки!

Моя книжкова полиця, або #книги_то_любов

Є речі, які допомагають нам триматися навіть у найтемніші часи. Для когось це музика, для когось — рідні люди, а для багатьох з нас це книги. У бібліотеці ім. Петра Панча ми підготували книжкову виставку з улюблених книг бібліотекарів «Моя книжкова полиця, або #книги_то_любов» , присвячену любові до читання, силі українського слова та книгам, які залишаються поруч із нами за будь-яких обставин.
Попри війну, українська книга продовжує жити й розвиватися. З'являються нові видавництва, виходять сотні нових видань, народжуються сміливі автори, а поліграфісти, не дивлячись ні на що, вкотре доводять: українська книга сьогодні це справжнє мистецтво.
В умовах війни кожна нова книжка, яка побачила світ — це ще один доказ того, що нашу культуру неможливо знищити. Поки ми читаємо, пишемо, видаємо й даруємо книги одне одному, живе наша пам'ять, мова, ідентичність і віра в майбутнє.
Запрошуємо завітати до нашої бібліотеки, знайти свою книгу, відкрити нового автора або просто провести кілька хвилин серед книжкових полиць. Можливо, саме сьогодні на вас чекає історія, яка надихне, подарує надію чи стане справжнім другом.

Захоплива гра в "Мафію" в бібліотеці

Раз на два тижні наша бібліотека перетворюється на місце живого спілкування, розвитку та цікавого дозвілля. Саме такою стала чергова зустріч інтелектуального клубу "Київські мафіозі", під час якої учасники поринули у захопливий світ психологічної гри «Мафія».
За ігровим столом кожен отримав свою роль, а разом із нею – можливість випробувати логіку, уважність, інтуїцію та вміння переконувати. Мирні жителі намагалися викрити мафію, а мафіозі майстерно приховували свої наміри. Кожен раунд був сповнений емоцій, несподіваних поворотів і жвавих дискусій.
Такі зустрічі допомагають не лише цікаво провести час, а й розвивають комунікативні навички, критичне мислення, вміння працювати в команді та приймати рішення в складних умовах, що зараз для нас особливо актуально.
Дякуємо всім учасникам за активність, щирі емоції та чудову атмосферу.

Книжкова виставка «Народження Держави: Християнська спадщина Київської Русі» (До Дня Української Державності, затвердження Декларації про суверенітет України та Дня Хрещення Київської Русі-України)

До Дня Української Державності, річниці затвердження Декларації про державний суверенітет України та Дня Хрещення Київської Русі-України у бібліотеці ім.П.Й.Панча представлено книжкову виставку «Народження Держави: Християнська спадщина Київської Русі». Ці пам'ятні дати нагадують про тисячолітню історію українського державотворення, духовні витоки українського народу та безперервність традиції, що бере початок ще з доби Київської Русі. 
Українська державницька традиція має понад тисячолітню історію, і відзначення Дня Української Державності символізує спадкоємність усіх етапів українського державотворення — від Київської Русі через козацьку добу, Українську Народну Республіку до сучасної незалежної України. Воно покликане зміцнювати національну єдність, повагу до історії та усвідомлення відповідальності за майбутнє держави. Запровадження християнства князем Володимиром Великим у 988 році стало визначальним етапом розвитку Київської Русі: воно сприяло зміцненню державності, розвитку освіти, писемності, літописання, архітектури, мистецтва та міжнародних зв'язків. Християнська традиція стала важливою складовою духовної культури українського народу, а Київ утвердився як один із провідних духовних центрів Європи. Важливою віхою на шляху до незалежності стало затвердження 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України. Цей документ проголосив верховенство українських законів, право народу самостійно визначати свою долю, економічну самостійність, власне громадянство та право на створення власних Збройних Сил. Саме Декларація стала одним із фундаментальних кроків до проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року та заклала правові засади розбудови сучасної української держави.
Запрошуємо всіх охочих відвідати книжкову виставку та відкрити для себе сторінки історії, які допомагають краще зрозуміти витоки української державності, духовної спадщини й національної ідентичності. Знання минулого є важливою основою для усвідомлення цінності свободи, незалежності та відповідальності за майбутнє України.

Подаровані книжки

Вдячні усім нашим меценатам за подаровані книжки!

Добрий геній молодої української літератури (До 135-річчя від дня народження Сергія Пилипенка)

«Обличчя Сергія Володимировича нагадувало мені старовинні українські фрески. Я дуже любив його і дивився на нього, як на батька.... І Пилипенко, й Еллан дуже любили молодь, і молодь любила їх. Пилипенка ми всі любовно називали «папаша» і безсоромно зловживали його добротою, спустошуючи його портсигар. Він, блідий і прекрасний, стояв перед нами, і ми були готові піти за ним в огонь і воду».

Володимир Сосюра

До 135-річчя від дня народження Сергія Пилипенка, надзвичайно людяного письменника, байкаря, голову найчисленнішого літературного об'єднання — спілки селянських письменників «Плуг», бібліотека ім. Петра Панча презентує невеличку книжкову виставку «Добрий геній молодої української літератури».
Пилипенко Сергій Володимирович (літературні псевдоніми — Сергій Сліпий, Плугатар, Книгочій та ін.) народився 10 липня 1891 р. у Києві в сім'ї народного вчителя. З дитинства Сергію довелося працювати. Навчався «казенним коштом за маломіцність і добре вчення» у Першій київській гімназії, його однокашниками були Костянтин Паустовський, Михайло Булгаков, Юрій Клен, Микола Зеров. Вже в 1908 році, будучи ще гімназистом, Сергій бере участь у гуртках Української партії соціалістів-революціонерів. А далі його, вже студента третього курсу відділу славістики історико-філологічного факультету Київського університету за революційну діяльність відрахували з університету та вислали з Києва без права в’їжджати в будь-яке університетське місто.
Цитуємо життєпис 1921 року: «Крім античних мов, вчив французьку], нім[ецьку], італ[ійську], чеш[ську], пол[ьську], серб[ську], болг[арську] (тепер на всіх читаю, але розмовляти не можу — дев'ять років не доводилося)».
Він працює викладачем історії, словесності та логіки спочатку в Борисполі — у вищій початковій школі, а потім — у вчительських семінаріях та жіночих прогімназіях у Броварах.

Розмовний клуб з англійської мови «Talk Time»

Щотижня у бібліотеці проходять зустрічі розмовного клубу з англійської мови «Talk Time» — це чудова можливість попрактикувати іноземну мову в дружній та невимушеній атмосфері. Ми збираємося, щоб спілкуватися на цікаві та актуальні теми, обговорювати фільми, подорожі, культуру й повсякденне життя. В нас немає оцінок чи страху помилитися, лише підтримка, нові знайомства та корисна практика. І головне — бажання говорити англійською й розвивати свої мовні навички. Запрошуємо долучатися щотижня по понеділках та середах об 11:00.

Інформаційно-просвітницька година «Сергій Пилипенко і його жінки» (До 135-річчя від дня народження Сергія Пилипенка)

Тетяна Кардиналовська

та Сергій Пилипенко

До 135-річчя від дня народження українського письменника доби Розстріляного відродження Сергія Пилипенка, яке відзначається 10 липня, бібліотека ім. Петра Панча в межах інформаційно-просвітницької години «Сергій Пилипенко і його жінки» ознайомила своїх відвідувачів із життям і творчістю надзвичайно колоритної постаті в українській культурі 1920-1930 років. Водночас всі ми повинні пам'ятати, що трагедія Розстріляного відродження — це не лише списки загиблих чоловіків. Це ще й титанічна боротьба їхніх дружин, які рятували дітей і не давали правді згаснути. Дружина Сергія Пилипенка Тетяна Кардиналовська прожила 93 роки, дожила до часів вільної України і довела, що любов здатна пронести пам’ять крізь ешелони, океани та десятиліття забуття. 

Отже, герої нашої інформації — Сергій Пилипенко, його дружина Тетяна Кардиналовська, дочки Міртала Сергіївна Пилипенко-Кардиналовська  і Ася Гумецька (англ. Assya Humesky, при народженні — Еста Сергіївна Пилипенко).

"Будинок з ірисами”, де мешкала родина

Кардиналовських. 1910-ті роки.

Тетяна Кардиналовська (1899-1993) — педагог, перекладачка, мемуаристика — дочка генерала артилерії Михайла Григоровича Кардиналовського (1868-1917), який загинув на фронті в дні Першої світової війни, сестра Єлизавети Кардиналовської (1900-1971), теж перекладачки, письменниці, художника-графіка. Навчалася на інженерному факультеті Київського політехнічного інституту. Працювала в українській періодичній пресі, зокрема у редакції газет «Червоний шлях», «Селянська правда», «Вісті». Переклала українською мовою понад 30 книг. У співавторстві із сестрою написала науково-фантастичне оповідання «Сонця!» (опубліковане 1926 року), яке стало першим в українській художній літературі твором про космічні польоти. Була одружена з першим головою Ради міністрів УНР Всеволодом Голубовичем (1885-1939), з 1924 року — з письменником і літературним діячем Сергієм Пилипенком (1891-1934). Обидва її чоловіка були репресовані. 

Книжкова виставка "На калиновім мості: життя і слово Петра Панча" та художня виставка картин з приватної колекції письменника (До 135-річчя від дня народження)

4 липня виповнюється 135 років від дня народження українського письменника Петра Панча (Петра Йосиповича Панченка) — прозаїка, новеліста, автора історичних романів, повістей, оповідань і творів для дітей. Його ім’я вже багато років носить наша бібліотека, продовжуючи справу популяризації української книги та читання.
Петро Панч народився 4 липня 1891 року в містечку Валки на Харківщині. Його життєвий шлях був непростим і насиченим подіями, а багатий життєвий досвід став основою для численних художніх творів. Особливе місце у творчій спадщині письменника посідають романи «Гомоніла Україна», «Голубі ешелони», автобіографічна книга «На калиновім мості», а також численні оповідання й книги для юних читачів. За повість «На калиновім мості» Петро Панч був удостоєний Державної премії України імені Тараса Шевченка.
Для нашої бібліотеки ім’я Петра Панча це символ поваги до українського слова, культури та історичної пам’яті. Ми запрошуємо всіх читачів знову відкрити для себе творчість письменника, перегорнути сторінки його творів або познайомитися з ними вперше.
Справжня література не втрачає своєї сили й цінності з плином часу, тож 135-річчя від дня народження Петра Панча стане чудовою нагодою згадати видатного українського митця. 

Запрошуємо вас відвідати нашу книжкову виставку "На калиновім мості: життя і слово Петра Панча" та художню виставку картин з приватної колекції Петра Панча, які нам люб'язно надала праправнучка письменника, Анастасія Шинкаренко, за що ми їй безмежно вдячні.

 

Розмовний клуб з англійської мови «Talk Time»

Щотижня у бібліотеці проходять зустрічі розмовного клубу з англійської мови «Talk Time» — це чудова можливість попрактикувати іноземну мову в дружній та невимушеній атмосфері. Ми збираємося, щоб спілкуватися на цікаві та актуальні теми, обговорювати фільми, подорожі, культуру й повсякденне життя. В нас немає оцінок чи страху помилитися, лише підтримка, нові знайомства та корисна практика. І головне — бажання говорити англійською й розвивати свої мовні навички. Запрошуємо долучатися щотижня по понеділках та середах об 11:00.