«Олесь Досвітній: Він не жив, він горів» (До 135-річчя від дня народження)

«Згадати Олеся Досвітнього – це згадати молодість. Таким я його знала, таким він залишився в моїй пам’яті. Здається, не було очей голубіших над його, вдачі – бурхливішої, жвавішої. Він не жив, він горів».
Надія Суровцова

Сучасники називали його неординарним письменником доби Розстріляного відродження та палким агітатором, який, зрештою, став другою жертвою сталінського терору серед мешканців будинку «Слово» у Харкові. А ще Олесь Досвітній був пристрасним мисливцем, мав величезну колекцію рушниць. Саме цей факт зіграв проти нього — під час обшуків, у його квартирі знайшли зброю і це стало формальним приводом для арешту.
Олександр Федорович Скрипаль-Міщенко, більш відомий як Олесь Досвітній, родом з Харківщини – народився у містечку Вовча (нині Вовчанськ) 8 листопада (27 жовтня за старим стилем) 1891 року в сім’ї дрібного крамаря. Сім’я була бідною, семеро дітей, тож батьки змалку привчали Олеся до самостійності та працьовитості. Ці якості допомогли хлопчині у навчанні — земську чотирирічну школу він закінчив екстерном, за два роки. Потім пішов працювати писарем у земську управу.
Захоплений революційним піднесенням 1905 року, Олесь особисто брав участь у суспільних подіях — працював кореспондентом, зокрема, публікувався у київській газеті «Рада» Євгена Чикаленка.
А у 1912 році, склавши іспити екстерном, вступив на фізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університету. Щоправда, провчився там лише два роки — відрахували за поширення нелегальної літератури і участь у революційних гуртках.
Олесь повернувся додому і влаштувався працювати на цукроварню. Водночас ні на мить не полишав самоосвіти й вдосконалював свої літературні здібності. Але у той час його твори не друкувалися, бо дух боротьби за справедливість та підбурення до протестів фігурували практично в кожному тексті Досвітнього.

Книжкова виставка «Грані слова: історія та майбутнє української мови» (До Дня української писемності та мови)

Українська мова — це скарб, у якому зберігаються пам’ять поколінь, мудрість народу, його культура й душа. Крізь століття вона пронесла красу рідного слова, пережила непрості випробування та продовжує розвиватися, збагачуючи сучасний світ своїм неповторним звучанням.
Адже мова живе доти, доки нею говорять, читають, пишуть і передають її наступним поколінням. Любити українську — означає знати її, плекати й берегти.
До Дня української писемності та мови в бібліотеці. П. Й. Панча представлена книжкова виставка «Грані слова: історія та майбутнє української мови».
Запрошуємо відвідати виставку та долучитися до пізнання безмежного світу української мови.
💙💛

Богдан Гаврилишин — українець, який змінив світ (До 100-річчя від дня народження)

19 жовтня в Україні відзначають Всеукраїнський день відповідальності людини. Вибір саме цієї дати пов’язаний з українським громадським діячем і економістом Богданом Гаврилишиним, автором «Декларації відповідальності людини». 
Богдан Гаврилишин — видатний українець, науковець, економіст, громадський діяч, меценат і один із тих людей, чиє життя є прикладом неймовірної сили духу, працьовитості та відданості своїй країні.
Він народився 19 жовтня 1926 року в селі Коропець на Тернопільщині. Його юність припала на надзвичайно складні роки української історії — Другу світову війну та повоєнний час. У 1949 році Богдан Гаврилишин опинився в Канаді, де почав новий етап свого життя. Працюючи лісорубом, він водночас здобував освіту, а згодом став доктором економіки та розпочав успішну міжнародну кар’єру.
Багато років Богдан Гаврилишин працював у Женеві в Міжнародному інституті менеджменту, консультував уряди різних країн, міжнародні організації та представників великого бізнесу. Він був радником президентів і прем’єр-міністрів, брав участь у роботі Всесвітнього економічного форуму в Давосі, а його думка була важливою для людей, які приймали рішення на найвищому рівні.
Проте, попри міжнародне визнання, Україна завжди залишалася для нього особливою. Після проголошення Незалежності Богдан Гаврилишин активно долучився до процесів державотворення, допомагав українським політикам та управлінцям, виступав за розвиток демократичних інституцій, відповідального лідерства та громадянського суспільства.
Однією з найвідоміших його праць стала книга «Дороговкази в майбутнє: До ефективніших суспільств», у якій він аналізував різні моделі розвитку держав і намагався відповісти на важливе питання: якою має бути країна, щоб її громадяни могли жити гідно, вільно та відповідально.
Особливу увагу Гаврилишин приділяв молоді. Він вірив, що саме нове покоління здатне змінити Україну. Тому створив молодіжні програми та Благодійний фонд Богдана Гаврилишина, підтримуючи українців, які прагнули здобувати міжнародний досвід, розвивати лідерські якості та повертатися в Україну, щоб працювати заради її майбутнього.
Його життєва філософія була дуже простою і водночас глибокою: «Прагни не до успіху, а до цінностей, які він дає». Для Гаврилишина успіх ніколи не був самоціллю. Він вважав, що справжня цінність людини — у тому, що вона може зробити для інших, для суспільства та своєї країни.
Богдан Гаврилишин пішов із життя 24 жовтня 2016 року, але його ідеї продовжують жити. Його спадщина — це не лише книги, наукові праці чи професійні досягнення. Це передусім віра в Україну, відповідальність за її майбутнє та переконання, що зміни починаються з кожної окремої людини.
Сьогодні, згадуючи Богдана Гаврилишина, ми говоримо про людину, яка могла стати громадянином світу, але завжди залишалася великим українцем. Його життя переконливо доводить: незалежність держави — це не лише політичний статус, а щоденна праця людей, які розвивають її, захищають, навчаються, створюють і вірять у її майбутнє.

«Щоденники» Сергія Єфремова: особистісний вибір у тоталітарну добу» (До 150-річчя від дня народження Сергія Олександровича Єфремова)

«Все, що я думаю, при тій поганій старій владі я б міг цензурно писати. Тепер я не маю такої можливості, і я спеціально заводжу щоденник, щоб всі свої думки і рефлексії з приводу нової влади там записувати».
Сергій Єфремов

Сергіій Олексаандрович Єфремов  — український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури, академік Української академії наук (з 1919), віце-президент ВУАН (з 1922), дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові, публіцист, один із творців української журналістики. Брав участь у розробці концепції української державності, української національної культури й освіти. Репресований 1930 року у результаті сфабрикованого радянською владою процесу Спілки визволення України. Посмертно реабілітований 1989 року.

«Щоденники» Сергія Єфремова — унікальне відтворення історичних подій, що призвели до втрати нашої незалежності та спотворення духовності нації. Це неоціненна хроніка українського життя 20-х років — часу, про який збереглося так мало правдивих свідчень. «Щоденники», які майже 70 років знаходились в архівах КДБ України, у 1990 р. було передано в Інститут архівознавства Національної бібліотеки України ім.В.І.Вернадського разом з іншими особовими документами С.О.Єфремова. Нині вони увійшли до колекції документів репресованих вчених України.
Історично «Щоденники» охоплюють 1923–1929 роки, і наразі вони визнані одним із найгостріших, безкомпромісних та детальних антирадянських документів своєї епохи. Вираз «антирадянські на 200 відсотків» абсолютно точно описує їхній зміст, оскільки Єфремов не просто критикував окремі недоліки системи, а глибоко ненавидів і заперечував саму суть більшовицького режиму.

Сергій Єфремов: «хрещений батько» Української Народної Республіки, «совість української нації»

«Каятись не буду, отже перспектива виявляється: мандрівочка, і, мабуть, неблизька, пахне».

Сергій Єфремов — перший український професійний публіцист, блискучий літературознавець, який відкрив літературні таланти Володимира Винниченка та Спиридона Черкасенка, один з лідерів провідних політичних українських партій початку XX ст. (Українська демократична партія, Українська радикальна партія, Українська демократично-радикальна партія, Товариство українських поступовців, Українська партія соціалістів-федералістів), врешті — Центральної ради, у котрій як спеціаліст з національного питання він став керівником (міністром) Секретаріату з національних справ України. Сергій Єфремов уперше вжив назву Українська Народна Республіка, тобто став «хрещеним батьком» УНР. 
Народився 1876 р. у с. Пальчик (тепер Черкаська область) в родині священика. Справжнє прізвище Сергія Єфремова — Охріменко. Батьки Сергія Єфремова хотіли дати йому духовну освіту, але він вступив на юридичний факультет Київського університету, а потім вже змінив профіль навчання. Коли Сергій ще тільки закінчував навчання в університеті (1901), його ім'я вже ставало добре відомим у літературних колах України як упорядника літературної антології «Вік», що містила в трьох томах кращі зразки нової української літератури. Ця тритомна антологія була своєрідною підготовчою роботою Сергія Єфремова до його головної наукової праці «Історія українського письменства». Опублікована вперше в 1911 р., вона потім лише за життя автора перевидавалася чотири рази — унікальний і єдиний випадок в історії українського літературознавства як давнішого, так і нового часу.
Ідеологічний метод дав змогу Сергію Єфремову визначити канон українського письменства («Слово о полку Ігоревім», І. Вишенський, Г. Сковорода, І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко, Т. Шевченко, Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Леся Українка, М. Коцюбинський та ін). Цим каноном користувалося навіть радянське літературознавство, котре відхрещувалося від Сергія Єфремова як від націоналіста і вбачало в ньому найбільшого ревізіоніста марксизму. Видав ряд монографічних нарисів, присвячених творчості Марка Вовчка, Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Івана Нечуя-Левицького, Івана Карпенка-Карого, Панаса Мирного та інших
.

Інформаційно-просвітницька година «Юрій Клен у пошуках Вічної Жіночності»

«Навіщо нам кохати жінку,
Коли споваби повен світ?»

Історія української літератури нараховує чимало імен, що увійшли в її обіг практично одночасно з здобуттям незалежності України. Серед них дуже оригінальна постать Юрія Клена — Освальда Бургардта (1891—1947) — перекладача, поета, літературознавця, представника київських «неокласиків», близького до «вісниківської квадриги» (Євген Маланюк, Олег Ольжич, Леонід Мосендз і Олена Теліга), фактично члена Празької групи поетів. Тож спеціально для нашої чудової жіночої аудиторії у рамках інформаційно-просвітницької години розповіли про Юрія Клена як співця Вічної Жіночості.

Коли любов до книги творить дива: 200 книжок від Даринки Ясинчук та її спільноти


Уявіть собі: у країні вирує війна, столиця палає, вибухи лунають поруч і вдень, і вночі. А 14-річна школярка разом зі своїми підписниками в Instagram збирає для бібліотеки 100 книжок!
А нам і уявляти не треба. Бо для нас це стало реальністю!
За ініціативи та безпосередньої участі юної букблогерки й письменниці Даринки Ясинчук фонд нашої бібліотеки поповнився не сотнею, а 200 чудовими книжками! Ми впевнені, що кожна з них відкриє нашим читачам нові світи, дозволить відволіктись від важкого сьогодення та подарує позитивні емоції.
Висловлюємо Даринці та її чудовій спільноті щиру вдячність за небайдужість, щедрість душі, невтомну любов до книги, вагомий внесок у розвиток культури читання та збагачення українського культурного простору. Дякуємо за те, що навіть у найскладніші часи ви допомагаєте книгам знаходити своїх читачів, а людям — відчувати радість читання.
Бажаємо юній письменниці творчого натхнення, здійснення найзаповітніших мрій, нових літературних звершень і вдячних читачів! 
Нехай любов до книги й надалі об’єднує людей і творить справжні дива.


Книгообмін у бібліотеці: жіноче коло, книжкові історії та тепле спілкування

Вчора у нашій бібліотеці відбулася тепла зустріч жіночого кола, об’єднаного любов’ю до читання та бажанням ділитися книжковими скарбами.
Ініціаторкою та організаторкою зустрічі стала Світлана Максимець, головна редакторка інтернет-видання «Вікенд». Учасниці принесли книги, якими хотіли поділитися, рекламували свої вподобання, обговорювали прочитане, обмінювалися враженнями та відкривали для себе нові літературні світи. Виявилося, що книгообмін — це чудова нагода познайомитися, поспілкуватися за горнятком кави та знайти однодумців.
Дякуємо Світлані Максимець і всім учасницям за чудову атмосферу, обійми, посмішки, смаколики та
 щиру любов до книжок! До нових зустрічей у нашій бібліотеці!



























Книжкова виставка «Бачити серцем: Мистецтво як дзеркало епохи» (До Дня художника України)

До Дня художника України представляємо книжкову виставку «Бачити серцем: Мистецтво як дзеркало епохи».
Мистецтво — це особлива мова, якою художники розповідають про свій час, передають почуття, відображають історичні події та відкривають глядачам красу навколишнього світу. 
У картинах оживають епохи, звучать людські історії та знаходять відображення душа й характер народу.
Запрошуємо всіх охочих познайомитися з виданнями про видатних українських митців, їхню творчість і неповторний світ образотворчого мистецтва. 
Адже бачити серцем означає відчувати глибше, помічати більше й відкривати красу навіть у найменших деталях.

Юрій Клен «Прокляті роки»: молитва за убієнними. Пам'ятаємо завжди

Вважай за магію страшну чисел:
Ось пекло, це землі частина шоста,
А край зелених верб і пишних зел,
Що скрізь його покрила вже короста,-
Останній в пеклі круг, дев'ятий круг.
О фабрики й кремлі з людської кости!
Який співець поему склав про холод,
Чи розповів, як то людей в наш вік
Крушив і чавив пролетарський молот?
В скількох кровях купаючи той герб,
Жнива справляв на людській ниві серп?
                                                 Юрій Клен

Поема «Прокляті роки» Юрія Клена — це один із найпотужніших творів-реквіємів в українській літературі, присвячений трагедії Розстріляного відродження, сталінським репресіям та Голодомору 1932–1933 років.
За кров'ю німець, за вибором і болем — українець, Юрій Клен (справжнє ім'я Освальд Бурґгардт), бувши учасником групи київських «неокласиків», на власні очі бачив, як радянський режим нищив українську інтелігенцію та селянство. Коли українських неокласиків почали репресувати, лише він один із «грона п’ятірного» зумів урятуватися. Скориставшись німецьким походженням, він на початку 1930-х разом із родиною виїхав із СРСР. Це була не втеча до свободи, а вимушений вихід із радянського пекла. Він став мостом між європейською культурою і знищеним поколінням Розстріляного відродження. І саме там, в еміграції, він зміг відкрито й безцензурно описати весь жах більшовицького терору у своєму найгострішому тексті — поемі «Прокляті роки». Адже перед нами документ епохи, написаний талановитою і чесною рукою очевидця. Цей твір став живою епітафією друзям поета: Миколі Зерову, Михайлу Драй-Хмарі, Павлу Филиповичу та іншим митцям, які загинули в таборах або були розстріляні. Це не просто літературний твір. Це документ болю. Віршований вирок режиму, який нищив інтелект і називав це «новим світом». У кожному рядку — тіні друзів, у кожній строфі — відповідальність за тих, кому не дали сказати останнє слово. 

«Жебрак, мандрівник, лицар і поет» (До 135-річчя від дня народження Юрія Клена)

«Край твій вимер. 
Вітер гасає по жертвах. 
Тільки святий Володимир 
Високо понад Дніпром 
Благословляє мертвих 
Погаслим хрестом».
Юрій Клен



«І для Ю. Клена йде нова доба – «в грозі, у блиску, в громі»... Не для покірних є його наука, він знає інший світ: тих, що «шаленства прапор» розгорнули; що вабить їх «далекий поклик зваби і жаги»; що їх богами є «грізні серафими». Спалити крила й згинути в вогні – коротко, але жити». 
Дмитро Донцов   

Ці рядки з поеми «Мандрівка до сонця» належать великому українському поетові ХХ століття і етнічному німцю, який при народженні дістав ім’я Освальд Екарт Бурґгардт. Один з київських неокласиків, якому судилось вирватися з окупованої більшовиками України на Захід і під псевдонімом Юрій Клен розбудовувати державу українського слова на нечужій чужині. Його поезія — це не інтимні зітхання і сльози, а висока інтелектуальна лірика, філософічність, строгі класичні форми (сонети, терцини) та повага до світової культури.
Майбутній поет народився 4 жовтня 1891 року в селі Сербинівці Подільської губернії Російської імперії (нині — на Вінниччині) в родині купця Фрідріха Адама Бурґгардта, чий батько переселився на українські землі з Пруссії, та балтійської німкені Сідонії Амалії Бурґгардт, до шлюбу Тіль. Мав двох старших сестер — Вікторію і Жозефіну, яка через багато років напише німецькою мовою книгу про його життя і творчість.
Зростав Клен у чотиримовному середовищі: вдома розмовляли німецькою, місцева польська шляхта спілкувалась польською, селяни говорили українською, а в школі та державних установах панувала російська. Його шкільні товариші-євреї говорили здебільшого своєю мовою, не дивно, що він навчився і їхньої мови. 
Закінчивши початкову школу, навчався у гімназії в Немирові, потім у Першій київській гімназії, яку закінчив із золотою медаллю. А далі вступив на історико-філологічний факультет Університету Святого Володимира (романо-германський відділ).

Професія, що залишає слід у серці

Напередодні Дня працівників освіти бібліотека ім. П. Панча представляє книжкову виставку, присвячену людям, які щодня навчають, надихають, підтримують і допомагають відкривати світ.
Учитель — це покликання, терпіння, мудрість і щоденна праця, результати якої часто стають помітними через роки.
Запрошуємо наших читачів завітати до бібліотеки, переглянути виставку та знайти книгу, яка подарує приємні спогади про шкільні роки або допоможе по-новому поглянути на професію вчителя.
💙💛 Вітаємо всіх педагогів із професійним святом! Дякуємо за вашу працю, знання, турботу та віру у своїх учнів!

Книжкова виставка "Під покровом звитяги: шлях українських захисників крізь віки" (До Дня Покрови Пресвятої Богородиці, українського козацтва, Захисників і Захисниць України)

Покрова Пресвятої Богородиці — це свято, яке українці (згідно з новим календарем) відзначають 1 жовтня і яке є не просто релігійною подією, а уособленням національної єдності, захисту та духовної сили, особливо в часи війн і випробувань.
Свято Покрови сягає корінням X століття. Згідно з легендою, під час облоги Константинополя Пресвята Діва Марія явилася людям і накрила їх своїм омофором, даруючи захист. В Україні в добу козацтва  особливо шанували Богородицю, козаки вважали її своєю небесною покровителькою, молилися їй перед битвами та будували на її честь храми.
У XX столітті тяглість поколінь виявилася у створенні саме на Покрову  (14 жовтня за старим стилем) Української повстанської армії (УПА).
І зараз, коли під час новітньої екзистенційної війни, яку розв'язала Росія проти нашої країни, ми боремося за збереження української державності й самого існування українського народу, Покрова залишається сакральним символом захисту нашого війська, на честь якого в Україні відзначають  День захисників і захисниць. Сьогодні, як і кожен день, ми підносимо свої молитви до Богородиці і з глибокою вдячністю згадуємо наших янголів-охоронців — Збройні Сили України, які в будь-яку пору року — в люті морози чи мряку, під пекучим сонцем чи зливою — цілодобово, незмінно, ось уже тринадцятий рік, стоять на захисті нашої Незалежності, нещадно б'ючи окупанта й звільняючи наші території. Низький уклін і вічна пам'ять тим, хто загинув, аби ми жили повним, насиченим життям — попри тривоги, смерті й страждання. 
Допомагаймо українській армії, бо в наступні непрості 20-30-ті роки 21 століття саме Збройні Сили України будуть єдиною силою, здатною зупинити мерзенну, страшну ворожу російську навалу, саме Збройні Сили України будуть єдиним запобіжником розповзання цієї нечисті країнами вільного світу. 
Слава ЗСУ! 
Слава нації! 
Слава Україні!
Бібліотека ім. П. Й. Панча запрошує вас відвідати книжкову виставку, присвячену цьому великому й значущому дню.