Юрій Клен «Прокляті роки»: молитва за убієнними. Пам'ятаємо завжди

Вважай за магію страшну чисел:
Ось пекло, це землі частина шоста,
А край зелених верб і пишних зел,
Що скрізь його покрила вже короста,-

Останній в пеклі круг, дев'ятий круг.
О фабрики й кремлі з людської кости!
Який співець поему склав про холод,
Чи розповів, як то людей в наш вік
Крушив і чавив пролетарський молот?
В скількох кровях купаючи той герб,
Жнива справляв на людській ниві серп?

Юрій Клен

Поема «Прокляті роки» Юрія Клена — це один із найпотужніших творів-реквіємів в українській літературі, присвячений трагедії Розстріляного відродження, сталінським репресіям та Голодомору 1932–1933 років.

За кров'ю німець, за вибором і болем — українець, Юрій Клен (справжнє ім'я Освальд Бурґгардт), бувши учасником групи київських «неокласиків», на власні очі бачив, як радянський режим нищив українську інтелігенцію та селянство. Коли українських неокласиків почали репресувати, лише він один із «грона п’ятірного» зумів урятуватися. Скориставшись німецьким походженням, він на початку 1930-х разом із родиною виїхав із СРСР. Це була не втеча до свободи, а вимушений вихід із радянського пекла. Він став мостом між європейською культурою і знищеним поколінням Розстріляного відродження. І саме там, в еміграції, він зміг відкрито й безцензурно описати весь жах більшовицького терору у своєму найгострішому тексті — поемі «Прокляті роки». Адже перед нами документ епохи, написаний талановитою і чесною рукою очевидця. Цей твір став живою епітафією друзям поета: Миколі Зерову, Михайлу Драй-Хмарі, Павлу Филиповичу та іншим митцям, які загинули в таборах або були розстріляні. Це не просто літературний твір. Це документ болю. Віршований вирок режиму, який нищив інтелект і називав це «новим світом». У кожному рядку — тіні друзів, у кожній строфі — відповідальність за тих, кому не дали сказати останнє слово.