«Драгоманов для нас є чимось більшим, як заслуженим чоловіком. Ми в ньому шануємо друга, вчителя, провідника. Голос його для нас був голосом сумління».
«Народ, що не шанує своїх великих людей, не вартий зватися освіченим народом».
«Апостол правди і науки».
«Народ, що не шанує своїх великих людей, не вартий зватися освіченим народом».
Іван Франко
«Апостол правди і науки».
Сергій Єфремов
Якби ім'я Михайла Драгоманова з'явилось під молитвою «Отче наш» або гімном «Боже, царя храни», казав Іван Франко, то й їх би негайно заборонили. Росіяни вважали його мазепинцем, а свої навпаки – обрусителем. Був небажаний ані в Російській імперії, ані в Австро-Угорській. Драгоманов – один із найпотужніших наших інтелектуалів – не ужився й із тодішніми європейськими соціалістами, хоч і вважали його серед них чільною постаттю.
Михайло Драгоманов казав: «Добре це чи ні, але до українства я прийшов від європеїзму». І уточнював: «Мій ідеал – соціалізм західноєвропейської школи, а не російський нігілізм із його антикультурністю і націоналістичним самозасліпленням». Не терпів цього й серед своїх: галичан сварив за дурне москвофільство, а наддніпрянців – за нерозумну москвофобію. Він без пієтету ставився до класиків, навіть до Шевченка. Протиставляв націоналізм – і російський, і український – космополітизмові. Мовляв, ми не повинні визнавати ніяких обов'язкових історичнонаціональних святощів. Казав, що слабина українського руху в тім, що він романтичноемоційний. 1876 року Російська імперія взялася «визволяти братні народи Балкан», передусім болгар, від турецького ярма. Михайло Драгоманов відгукнувся статтею «Чистое дело требует чистых рук» у журналі «Молва». Нагадав, що того ж таки 1876 року цар своїм указом заборонив українське друковане слово. То ж яку свободу Росія несе народам Балкан, якщо поневолює свої народи?
Михайло Драгоманов казав: «Добре це чи ні, але до українства я прийшов від європеїзму». І уточнював: «Мій ідеал – соціалізм західноєвропейської школи, а не російський нігілізм із його антикультурністю і націоналістичним самозасліпленням». Не терпів цього й серед своїх: галичан сварив за дурне москвофільство, а наддніпрянців – за нерозумну москвофобію. Він без пієтету ставився до класиків, навіть до Шевченка. Протиставляв націоналізм – і російський, і український – космополітизмові. Мовляв, ми не повинні визнавати ніяких обов'язкових історичнонаціональних святощів. Казав, що слабина українського руху в тім, що він романтичноемоційний. 1876 року Російська імперія взялася «визволяти братні народи Балкан», передусім болгар, від турецького ярма. Михайло Драгоманов відгукнувся статтею «Чистое дело требует чистых рук» у журналі «Молва». Нагадав, що того ж таки 1876 року цар своїм указом заборонив українське друковане слово. То ж яку свободу Росія несе народам Балкан, якщо поневолює свої народи?