«Щоденники» Сергія Єфремова: особистісний вибір у тоталітарну добу» (До 150-річчя від дня народження Сергія Олександровича Єфремова)

«Все, що я думаю, при тій поганій старій владі я б міг цензурно писати. Тепер я не маю такої можливості, і я спеціально заводжу щоденник, щоб всі свої думки і рефлексії з приводу нової влади там записувати».

Сергій Єфремов

Сергіій Олексаандрович Єфремов (народився 6 (18) жовтня 1876, у с.Пальчик, Звенигородський повіт, Київська губернія, Російська імперія, тепер Катеринопільського району Черкаської області, Україна) — український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури, академік Української академії наук (з 1919), віце-президент ВУАН (з 1922), дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові, публіцист, один із творців української журналістики. Брав участь у розробці концепції української державності, української національної культури й освіти. Надрукував (загалом) близько десяти тисяч публіцистичних і наукових статей. Видав ряд монографічних нарисів, присвячених творчості Марко Вовчок, Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Івана Нечуя-Левицького, Івана Карпенка-Карого, Панаса Мирного та інше. Репресований 1930 року у результаті сфабрикованого радянською владою процесу Спілки визволення України. Посмертно реабілітований 1989 року.

«Щоденники» Сергія Єфремова — унікальне відтворення історичних подій, що призвели до втрати нашої незалежності та спотворення духовності нації. Це неоціненна хроніка українського життя 20-х років — часу, про який збереглося так мало правдивих свідчень. «Щоденники», які майже 70 років знаходились в архівах КДБ України, у 1990 р. було передано в Інститут архівознавства Національної бібліотеки України ім.В.І.Вернадського разом з іншими особовими документами С.О.Єфремова. Нині вони увійшли до колекції документів репресованих вчених України.
Історично «Щоденники» охоплюють 1923–1929 роки, і наразі вони визнані одним із найгостріших, безкомпромісних та детальних антирадянських документів своєї епохи. Вираз «антирадянські на 200 відсотків» абсолютно точно описує їхній зміст, оскільки Єфремов не просто критикував окремі недоліки системи, а глибоко ненавидів і заперечував саму суть більшовицького режиму.