Інформаційно-просвітницька година «Юрій Клен у пошуках Вічної Жіночності»

«Навіщо нам кохати жінку,
Коли споваби повен світ?»

Історія української літератури нараховує чимало імен, що увійшли в її обіг практично одночасно з здобуттям незалежності України. Серед них дуже оригінальна постать Юрія Клена — Освальда Бургардта (1891—1947) — перекладача, поета, літературознавця, представника київських «неокласиків», близького до «вісниківської квадриги» (Євген Маланюк, Олег Ольжич, Леонід Мосендз і Олена Теліга), фактично члена Празької групи поетів. Тож спеціально для нашої чудової жіночої аудиторії у рамках інформаційно-просвітницької години розповіли про Юрія Клена як співця Вічної Жіночості.

Увесь поетичний доробок Клена повертає нас до дуже актуальної саме зараз проблеми добра і зла, а їх витоки автор, як це не дивно, шукає в джерелах Вічної Жіночності. У поета чудово розкриті теми поклоніння жінці, поклоніння природі, поклоніння Україні.
Як писав Михайло Слабошпицький, Юрій Клен — яскравий зразок того, як література виростає з літератури. І ніякої конкретної реально існуючої жінки ми не бачимо. Його образ Беатріче усвідомлюються нами як символ Вічної Жіночності, наділений ореолом святості. Проте Клен намагається відшукати жіночий ідеал ще з більш давніших часів:

Ми згадуєм, як за часів Рамзеса
Цей місяць плив крізь нільський очерет,
Як за лицарських днів для вас, принцесо,
Різьбив на скелі вірша мій стилет.

Юрій Клен видає нам абсолютно фантастичні для посткомуністичних читачів романтичні картини:

І за вуаль дивлюсь, закований,
В її очей бездонний вир,
І бачу берег зачарований,
І зачарований простір...
І віють давніми химерами
Шумливі і тугі шовки,
І капелюш жалобний з перами,
І персні вузької руки...

Проте, Юрій Клен і не приховує існування образу Великої блудниці в українському часопросторі. Він не був монахом-анахоретом і відверто про це пише в циклі поезій «Лесбія»:

Не раз поміж високих, вогких трав
вдивлявсь я в них… летів і падав в очі
в оті озера ясні та урочі,
що їх блакиттю вересень налляв.

І поринаючи в таємний став,
де ніжна хвиля пестощів плюскоче,
я ще не знав: всяк, до пригод охочий,
тебе, мов зо стіни гітару, брав.

І кожен бренькав ті усім відомі
розспівані пісні жаги і втоми,
що їх ми знаємо з юнацьких літ.

Чатуй гостей мандрівних край дороги…
О, свій притоптаний вишневий цвіт
не вперше коням стелиш ти під ноги.

Юрій Клен зіставляє Вічну Жіночність в образі Беатріче та стихійну фізичну пристрасть в образі Лесбії:

Під арками твоїх високих брів
моє вітрило срібне пронеслося.
Мов дві лагуни сині, сниться досі
мені очей твоїх прозорий спів.

Там пристанню всіх блудних кораблів
кільце шалених рук твоїх сплелося,
лукаве золото твого волосся,
в якому я три місяці горів.

Рекомендуємо обов'язково прочитати цей цикл, в якому Юрій Клен, на нашу суб'єктивну думку, успішно конкурує з Катуллом і заперечує його «Odi et amo» («Ненавиджу і люблю»).
І, насамкінець, згадаємо, що Юрій Клен достатньо однозначно сподівається на появу саме української Жанни д’Арк:

Слухай божого наказу:
Ти, яка в житті своїм
Не кохала ще ні разу,
Покохаєш битви дим...
Наче на Пречисту Панну,
Сходить грізна благодать.