Інформаційно-просвітницька година «Сергій Пилипенко і його жінки» (До 135-річчя від дня народження Сергія Пилипенка)

Тетяна Кардиналовська

та Сергій Пилипенко

До 135-річчя від дня народження українського письменника доби Розстріляного відродження Сергія Пилипенка, яке відзначається 10 липня, бібліотека ім. Петра Панча в межах інформаційно-просвітницької години «Сергій Пилипенко і його жінки» ознайомила своїх відвідувачів із життям і творчістю надзвичайно колоритної постаті в українській культурі 1920-1930 років. Водночас всі ми повинні пам'ятати, що трагедія Розстріляного відродження — це не лише списки загиблих чоловіків. Це ще й титанічна боротьба їхніх дружин, які рятували дітей і не давали правді згаснути. Дружина Сергія Пилипенка Тетяна Кардиналовська прожила 93 роки, дожила до часів вільної України і довела, що любов здатна пронести пам’ять крізь ешелони, океани та десятиліття забуття. 

Отже, герої нашої інформації — Сергій Пилипенко, його дружина Тетяна Кардиналовська, дочки Міртала Сергіївна Пилипенко-Кардиналовська  і Ася Гумецька (англ. Assya Humesky, при народженні — Еста Сергіївна Пилипенко).

"Будинок з ірисами”, де мешкала родина

Кардиналовських. 1910-ті роки.

Тетяна Кардиналовська (1899-1993) — педагог, перекладачка, мемуаристика — дочка генерала артилерії Михайла Григоровича Кардиналовського (1868-1917), який загинув на фронті в дні Першої світової війни, сестра Єлизавети Кардиналовської (1900-1971), теж перекладачки, письменниці, художника-графіка. Навчалася на інженерному факультеті Київського політехнічного інституту. Працювала в українській періодичній пресі, зокрема у редакції газет «Червоний шлях», «Селянська правда», «Вісті». Переклала українською мовою понад 30 книг. У співавторстві із сестрою написала науково-фантастичне оповідання «Сонця!» (опубліковане 1926 року), яке стало першим в українській художній літературі твором про космічні польоти. Була одружена з першим головою Ради міністрів УНР Всеволодом Голубовичем (1885-1939), з 1924 року — з письменником і літературним діячем Сергієм Пилипенком (1891-1934). Обидва її чоловіка були репресовані. 

Із першим чоловіком, Всеволодом Голубовичем, Тетяна познайомилась ще гімназисткою. Вона була в передостанньому класі гімназії, їй виповнилося шістнадцять років. Вона ж, недосвідчена в романтичних справах, захопилася ним більше як героєм революції, великим політичним діячем, про якого писали в усіх часописах. Знайомство з Голубовичем відіграло велику роль в українізації Тетяни Кардиналовської. Завдяки Всеволоду Олександровичу вона сильніше усвідомила себе українкою і відчула симпатію до себе українців. Не раз перехожі пізнавали Тетяну на вулицях, адже їхні зі Всеволодом фотографії з’являлися в газетах. Люди підходили до Тетяни з привітаннями, а часом і аплодували їй, кажучи одне одному: «Подивіться, це дружина Голубовича!».
Ось її спогади про перший шлюб: «Я була приголомшена... Ми вінчалися в церкві Київського кадетського корпусу. Гостей на весіллі було небагато: президент Центральної Ради Грушевський, ще деякі члени уряду. Праворуч від мене сидів Симон Петлюра й дуже люб'язно зі мною розмовляв». Вона вчилася водити автомобіль, мріяла про нове пальто і страшенно ніяковіла, коли до неї зверталися, як до дорослої.
У 1918-1919 роках Тетяна Кардиналовська мешкала у Києві, Москві, знову Києві, де народила доньку Лесю, у селі Прохорівка біля Канева, де дитина померла та похована на сільському кладовищі, у Золотоноші. Тетяну образила записка від Голубовича: «Якщо в тебе народиться син, назви його В’ячеславом, а якщо дочка — називай, як хочеш». Тетяна вважала, що її було трактовано, як якусь рабиню, що мала народити своєму господареві синів, і якій наказувалося, як тих синів назвати, а донечку знехтували в суто азійський спосіб.

В Україні запанували більшовики, і члени уряду або емігрували, або опинилися у в'язницях. Під час громадянської війни сільський проповідник умовляв її їздити з ним селами: «Вам нічого не треба буде робити. Просто стійте поруч. Нехай люди бачать ваше обличчя!». Її перший шлюб фактично дуже швидко розпався, але за цей факт більшовики протримали її дев'ять місяців у в'язниці. Вона була звільнена після голодування.
На початку 1920-х років Сергій Пилипенко редагує газету «Селянська правда», наймасовішу газеті для селян, у редакції якої вони знайомляться із  Тетяною Кардиналовською.

Тетяна Кардиналовська
і Сергій Пилипенко

з донькою Асею. Харків, 1927 рік

«Ані він, ані я не робили спроб зав'язати ближче знайомство, — згадувала Тетяна Кардиналовська у статті «Завжди незабутній» 1971-го. — Друг Валер'ян Поліщук запитав: як це так, що я працюю з такою цікавою людиною, і в нас з ним немає роману? Наступного дня запропонувала Сергієві піти в кіно. Він погодився. Пізніше зізнався, що Валер'ян і йому висловлював здивування нашим офіційним стосункам. Наші родини та знайомі зраділи такому повороту справ. Щоправда деякі друзі обурювалися, що комуніст кохається з генеральською дочкою. Сергій повертав усе на жарт. Мовляв, це треба зарахувати як ще одну перемогу комуністів».

У 1924 році Сергій і Тетяна побралися. У Пилипенків народилося дві доньки. Старшу батьки назвали Естою, поєднавши дві перші літери власних імен: С — Сергій, Т — Тетяна), але згодом їй довелося стати Асею. Для молодшої, яка народилась у 1929 році, вибрали незвичне, дзвінке та красиве ім’я — Міртала.

Після арешту Сергія Пилипенка у 1933 р. родину письменника не тільки викинули з будинку «Слово» — їм узагалі було заборонено жити в Україні, і вони оселилися в Твері. 1938-го Тетяна з доньками нелегально перебирається до Вінниці. Під час німецької окупації cтаршу доньку Есту нацисти відібрали для примусових робіт у Німеччині. Тетяна розуміла: якщо залишиться — її знищить радянська влада, якщо відпустить доньку саму — та загине на чужині. Кардиналовська зробила неймовірне: вона домоглася, щоб її та молодшу Мірталу теж включили до списків «остарбайтерів». Вона добровільно пішла в трудове рабство, щоб сім'я залишалася разом. Це була гонитва за власною дитиною через усю охоплену війною Європу. Звідти вони тікають в ­Італію. Живуть у таборах біженців Італії, Англії. 1948 року емігрують до Сполучених Штатів Америки. 

У вільному світі Тетяна Кардиналовська викладала російську та українську мову в Гарвардському та Бостонському університетах, написала підручник з російської мови та книгу мемуарів «Невідступне минуле», оповідання про репресії «Втрачена радість» і «Весільна подорож».

Її мемуарна книга Тетяни Кардиналовської «Невiдступне минуле» була видана в Києві в 1992 р.; в 1996 р. вийшла в Петербурзі в перекладі російською (під назвою «Жизнь тому назад»), в 2004 – у Канаді в перекладі англійською (під назвою «The Ever-Present Past»). Померла Тетяна Кардиналовська 27 червня 1993 в Енн-Арбор (Мічиган, США).

У своїх спогадах вона щиро та глибоко описує життя української інтелігенції у буремні часи початку XX століття. Розповідає про батька, про те, як ще школяркою познайомилася з майбутнім прем'єр-міністром Центральної Ради Всеволодом Голубовичем, про те, як була дружиною Сергія Пилипенка, якого, як і Всеволода Голубовича, знищила сталінська влада. Цікаві особисті спогади про побут киян у 1920–1930-х роках (зокрема життя у відомому будинку письменників «Слово»).

Родина Сергія Пилипенка навіть у вимушеній еміграції дбайливо зберігала пам'ять про нього. Старша донька Ася Гумецька здобула ступінь доктора славістики в коледжі Радкліф при Гарвардському університеті (1955), учениця славіста Дмитра Чижевського, про якого бібліотека ім. Петра Панча робила невеличку виставку. У Мічиганському університеті на початку 1960-х років започаткувала університеті курси української мови та української літератури, від 1968 — професор кафедри славістики, очолювала школу українознавства (1964–1971), заступниця голови Світової наукової ради при Світовому конгресі українців, колишній президент Українсько-американської асоціації університетських професорів, перша заступниця президента Української вільної академії наук у США, директор філологічної секції НТШ і мовознавчої секції УВАН.

Молодша донька, Міртала Сергіївна Пилипенко-Кардиналовська закінчила художню школу Бостонського музею (США) та університет ТАФТС у Бостоні, паризьку Школу декоративного мистецтва. Вона стала відомим скульптором, писала поезії. Скульптури Міртали — це глибоке філософське та своєрідне бачення світу. Протягом 1970—1980-х років Міртала здобула визнання в США та Європі. Вона є авторкою віршів українською, російською та англійською мовами: «Стихи» (1972), «Thoughts-Forms» (1976), «Райдужний міст» (1976, 1992), підсумкової «Шлях до себе — Путь к себе — Path to Self» (1998). У 1991 році Міртала приїхала в Україну зі своїми творами: величною скульптурною симфонією з бронзи та полімеру, яка мандрувала галереями та музеями її батьківщини. 2004 року Міртала видала книгу віршів і репродукцій своїх скульптур «Втілені думки». 14 червня 2011 року в Національному університеті «Острозька академія» відбулося відкриття персональної виставки робіт Міртали Кардиналовської-Пилипенко — 15 скульптур із бронзи та полімеру було передано з Нью-Йоркської галереї до музею історії «Острозької академії». Пізніше відкрито постійну експозицію.

А 21 червня 1998 році в Харкові на будинку № 4 на майдані Рози Люксембург – колишньому Селянському будинку, де у 1920-х мешкав Сергій Пилипенко з родиною, було відкрито присвячену йому меморіальну дошку, автором якої є Міртала. Вона виконала бронзовий портрет батька на фоні землі, що розтріскалась, — як символ розколотого життя письменника. Під портретом — початок поезії Міртали, присвяченої батькові:

«Хай проб'ється голос мій
крізь час, землю і море —
я тобі свою пам'ять несу,
і любов, і тугу, і горе»

Меморіальну дошку виготовлено на кошти дочок Пилипенка — Ести та Міртали. Саме в день відкриття меморіальної дошки у Харкові в США, де живуть сестри, святкували День батька, до якого і приурочили вони свій приїзд у місто дитинства, щоб увічнити пам'ять про батька.

Також дочки Сергія Пилипенка дописали книжку спогадів своєї мами:

Кардиналовська Т.М. Невідступне минуле". Із продовженням, написаним доньками Тетяни Асею і Мірталою "Від темряви до світла" / Т.Кардиналовська ; [ред.-упоряд.: Ася Гумецька, Міртала Пилипенко]. — Київ : Київ-Париж-Дакар, 2017. — 381 с. : іл.

13-го квітня цього року в  Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського на Паньківській, 9 на засіданні клубу книголюбів «Субота у Бегемота» (голова — Анатолій Кончаківський) відбулася презентація серії книг, присвячених видатному українському шляхетному роду — киянам Пилипенко-Кардиналовським.

1. Сергій Пилипенко «Тисячі в одиницях». Збірка творів прижиттєвих видань.
2. Кардиналовська Тетяна «Невідступне минуле». Із продовженням, написаним її доньками Асею Гумецькою й Мірталою Пилипенко «Від темряви до світла». Передмови академіка НАН України Миколи Жулинського та видатного українського вченого-славіста Юрія Луцького (Канада).
3. Гумецька Ася. «Вибрані філологічні праці».
4. Пилипенко Міртала. «Шлях до себе». Збірка поезій трьома мовами: українською, англійською та російською. У 2018 року до неї додалося видання чотирма мовами, зокрема польською.
5. Пилипенко Міртала «Іскри думок». Авторський фотоальбом скульптур з особисто написаними віршами українською та англійською мовами.

Перша з цих книжок є в нашій бібліотеці, тож запрошуємо Вас до читання.