"Тільки тим дана перемога, хто у болю сміятися зміг" (До 120-річчя від дня народження Олени Теліги)

Сьогодні виповнюється 120 років від дня народження Олени Теліги — видатної української поетеси, публіцистки, літературного критика та діячки Організації українських націоналістів (ОУН). Вона стала одним із найяскравіших символів українського культурного та політичного опору XX століття, віддавши життя за незалежність своєї країни. 

Олена Іванівна Теліга (у дівоцтві — Шовгеніва) народилася 21 липня 1906 року у Підмосков'ї в інтелігентній родині: мати Уляна Степанівна була донькою православного священика, батько Іван Опанасович — відомий інженер-гідротехнік. До 12 років Олена виростала переважно в російськомовному середовищі. У 1918 році разом із батьками переїхала до Києва, де Іван Опанасович став директором департаменту водного та шосейного господарства Міністерства шляхів Української Народної Республіки та професором Київського політехнічного університету. Олена навчається в Жіночій гімназії Дучинської, де поряд із російською, німецькою та французькою починає опановувати українську мову. Через поразку Української революції мати з донькою були змушені емігрувати до Чехії, в Подєбради, куди раніше вже виїхав батько й працював на посаді ректора Української Господарської Академії. Саме в Чехії під впливом різноманітних цікавих знайомств, зокрема з Леонідом Мосендзом, колишнім вояком української армії, відомим вченим і талановитим поетом, відбувається її становлення як українки. Про цей процес усвідомлення себе як частини українського народу, а саме про перехід на українську мову, Олена пізніше згадувала так: «Я була тоді в товаристві блискучих кавалерів, ми сиділи при столику і пили вино. Невідомо хто і невідомо з якого приводу почав говорити про нашу мову за всіма відомими «залізяку на пузяку», «собачій язик», «мордописня»... Всі з того реготали... А я враз почула в собі гострий протест. У мені дуже швидко наростало обурення. Я сама не знаю чому. І я не витримала: «Ви хами! Та собача мова — моя мова! Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!» З того часу я почала, як Ілля Муромець, що тридцять три роки не говорив, говорити лише українською мовою». 

У Чехії поетка познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком — Михайлом Телігою, кубанським козаком, бандуристом, недавнім старшиною армії УНР, який розділить з дружиною сумну долю. Згодом родина переїздить до Варшави. В Польщі Олена знайомиться з поетом Олегом Ольжичем, сином Олександра Олеся. Їх єднало дуже багато: обоє народилися в 1907 році в липні, обох доля закинула в еміграцію, обоє, обравши шлях безкомпромісної боротьби за визволення своєї нації з багатовікового поневолення, стали членами Організації Українських Націоналістів. Цьому шляхові вони залишилися вірними до самого кінця: Олену Телігу з чоловіком розстріляли в Бабиному Яру в лютому 1942 року, а Олега Кандибу закатували нацисти в Заксенгаузені в червні 1944-го. Звісно, маючи шляхетне походження, будучи високоосвіченими (він захистив докторат з археології в Карловому університеті, вона, вишукана красуня-аристократка, закінчила історико-філологічне відділення Українського педінституту в Празі), їхнє життя могло би скластися зовсім інакше. Чому ж ці велетні духу обирають саме цей шлях? А тому, що зростали вони й формувалися в атмосфері революційних подій 17-20 років, на їхніх очах постала Українська Народна Республіка, народилася й померла надія на закріплення власної держави, вони обоє пережили всі "принади" більшовизму: голод, холод тощо, в еміграції перебували в колі людей, які ще зовсім недавно були творцями й оборонцями Української Держави. А єдиним політичним угрупуванням, яке повірило у спроможність побудувати свою державу власними силами, стала ОУН. Олег Кандиба та Олена Теліга були серед тих, хто беззастережно сприйняв ідеї українського націоналізму. Коли почалася війна між Німеччиною та більшовицькою Росією, ОУН активізувалася, щоб, скориставшись історичними обставинами, почати відроджувати національну державу. У жовтні 1941 року Олена Теліга опиняється в Києві, де вже розгорнув роботу Олег Ольжич. Він намагався налагодити діяльність мельниківської Української національної ради. Олена Теліга ж гуртувала навколо себе літераторів, які перебували в місті. Вона очолила Спілку українських письменників і редколегію літературного додатку під назвою «Літаври» до газети «Українське слово». Але в німців були зовсім інші плани. 12 грудня нацисти арештували редакцію «Українського слова», а «Літаври» заборонили. Світ побачили лише 4 номери літературного додатку. Друзі вмовляли Телігу виїхати з Києва, але Олена приймає рішення залишитися в місті. 9 лютого 1942 року її заарештували. В камері гестапо на стіні Олена Теліга викарбувала тризуб і напис: "Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга".

Дмитро Донцов, ідеолог українського націоналізму, дуже високо оцінив поетичний талант Олени Теліги. У статті "Поетка вогняних меж" він, зокрема, писав: "Правду казали римляни, що поетом не можна стати, поети родяться. Не можна вивчитися на Шевченка, ні на Бетховена, бо твердження латинців відноситься, очевидно, до митців взагалі. Як на пророків, сходить на них — коли вони з Божої ласки — Дух Святий, відкриваючи їм речі, не знані не лиш звичайним смертним, а часом — перед тим — і їм самим. В шалі натхнення говорять вони про глибокі таємниці життя і смерти, і сама мова їх стає загадковою і містерійною. Їх мову, як мову Данте або нашого Кобзаря, відшифровують потім сотки коментаторів. Думки, пророцтва тих поетів-візіонерів, їх відчуття виливаються їм неначе в трансі — на самітніх проходах, в безсонні ночі, в пропасниці.
Такою поеткою з Божої ласки була Олена Теліга. Оригінальна в образах та ідеях, цілісна, як рідко хто інший, елегантна у формі своїх віршів, елегантна у своїй статурі «прудконогої Діяни» («кругом пані» — казав Шевченко), горда в наставленні до життя — вона лишила нам взір справжньої панської поезії в найкращім значенні слова, поезії, позбавленої всього вульгарного, простацького. З’явилася вона, спалахнула і згоріла на тяжкім та сірім, потім криваво-червонім небі війни й революції, неначе блискуча звізда, лишаючи, хоч згасла фізично, яскраве світло по собі, яке палахкотітиме нащадкам". Вона написала небагато, лише 38 віршів, а також низку публіцистичних і літературно-критичних статей. Сьогодні, коли ми вчергове виборюємо своє право на власну ідентичність у жорстокій, кривавій війні проти нашого одвічного ворога, такі постаті, як Олена Теліга й Олег Ольжич, набувають ще більшого значення й ваги.

У бібліотеці ім. П. Й. Панча Ви зможете ознайомитися з такими книгами: Олена Теліга "О краю мій" — збірка поетичних і прозових творів видатної поетеси й громадської діячки, а також фотографії та документи; Богдан Червак "Олена Теліга" — у виданні висвітлено її життєвий шлях, такий феномен, як "Празька школа українських поетів", а також представлено низку документів із німецьких архівів. До Вашої уваги також пропонуємо роман Ірен Роздобудько "НеймоВірна", присвячений цій видатній особистості.