«Це насолода для душі і розуму — читати Слабошпицького» (До 80-річчя від дня народження Михайла Слабошпицького)

«Українські письменники в особливій ситуації, що ти маєш більше відповідальності, ніж твої колеги з Франції, Англії… Український письменник — дерево, яке виросло не там і не так. Український письменник мусить бути революціонером, будителем, просвітителем, навчитилем, моральним авторитетом і поряд зі священником в тому суспільстві стояти, а потім бути, може, письменником. Коли така квола держава і ми всі відчуваємо, що вона не дуже українська держава наша, знову українському письменнику доводиться бути останньою чергою письменником, бо він повинен очолювати демонстрації, протести… Мріється, що нарешті український письменник нарешті стане просто письменником».

Михайло Слабошпицький

Михайло Федотович Слабошпицький (28 липня 1946, Мар'янівка — 30 травня 2021, Київ) – український прозаїк, критик, літературознавець, публіцист, громадський діяч, дитячий письменник. Він закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. Працював в редакціях газет та журналів, був виконавчим директором Ліги українських меценатів, директором видавництва «Ярославів Вал», співголовою координаційної ради Міжнародного конкурсу знавців української мови ім. Петра Яцика.Михайло Слабошпицький – автор понад двох десятків книжок для дітей та юнацтва, прози, публіцистики й літературної критики. Він став лауреатом багатьох літературних премій, зокрема, Національної премії України ім. Тараса Шевченка, літературно-мистецької премії ім. Олександра Білецького, літературної премії ім. Лесі Українки за художні твори для дітей та юнацтва та інших.
Михайло Слабошпицький гостро критикував колоніальну та радянську спадщину в українській освіті. Він виступав за повну деколонізацію шкільних програм, відмову від нав’язування російської та радянської літератури, а натомість — за активне вивчення призабутих чи заборонених українських класиків та європейського модернізму.
Письменник закликав викинути з навчальних програм твори, які формували у школярів «комплекс меншовартості» та нав’язували російський культурний шовінізм. За його словами, школа має виховувати свідомих українців, а не продовжувати радянську ідеологічну обробку. Слабошпицький наполягав на тому, щоб українські діти вивчали спадщину «Розстріляного відродження» та видатних авторів діаспори. У своїх літературознавчих працях (зокрема, у творах про Тодося Осьмачку чи Олексу Влизька) він доводив, що ці постаті мають стати фундаментальними для розуміння української душі, а не залишатися маргіналізованими. Адже література в школі — це передусім інструмент формування моралі, патріотизму та емоційного інтелекту, а не просто зазубрювання біографій. І, найголовніше, він підтримував створення таких програм, які б заохочували учнів читати добровільно, без нудьгування, та допомагали їм усвідомити себе частиною європейського, але глибоко самобутнього українського світу.

Суперова книга Михайла Слабошпицького про Тодося Осьмачку «Поет із пекла». Як зазначив сам автор в анотації: «У цій книзі йдеться про Осьмачку-легенду й Осьмачку-реальність, які так важко розмежувати». За цей роман у 2005 році Михайло Слабошпицький був відзначений Шевченківською премією.
Книга Михайла Слабошпицького «Марія Башкирцева (Жінка, в яку закохався Париж)» — це захопливий роман-есе про видатну українську художницю та авторку всесвітньо відомого «Щоденника». Вона прожила яскраве, але трагічно коротке життя (1858–1884), ставши справжньою зіркою європейського мистецтва та інтелектуальної еліти XIX століття. Уродженка Полтавщини, вона почала серйозно займатися живописом у Парижі і вже за кілька років стала однією з найпрогресивніших мисткинь свого часу. Її картини експонувалися на престижних паризьких салонах, а сьогодні зберігаються в Луврі та музеї д'Орсе.
Дуже фундаментальна книга Михайла Слабошпицького «Що записано в книгу життя. Михайло Коцюбинський та інші» — це про події початку ХХ століття від імені Михайла Коцюбинського, Володимира Винниченка, Володимира Самійленка та інших постатей. Коцюбинського в ній можна побачити не лише як письменника, а як і людину. Узнаємо, що у Коцюбинського була коханка Олександра Аплаксіна, з якою він листувався. Вона була звичайною непримітною дівчиною. Твір побудований на величезному масиві реальних історичних джерел — листах, щоденниках, мемуарах та архівних матеріалах, які письменник трансформував у психологічне та панорамне художнє полотно. У книзі розповідається про його синів, які перейшли на бік більшовиків, а потім і загинули від них.
Книга «25 поетів української діаспори» — унікальна літературознавча антологія-есе про видатних українських поетів трьох поколінь, які змушені були творити на еміграції, рятуючись від радянських репресій та цензури. Особливу увагу зверніть на присвяченій видатній поетесі «празької школи» Наталії Лівицькій-Холодній чудовий есей «Остання з великого покоління». У ньому він вшанував її як символ цілої епохи та ключову фігуру українського відродження в еміграції, підкреслюючи її унікальний зв'язок із добою визвольних змагань та інтелектуальною елітою українства (її маленьку носив на руках Володимир Винниченко, розповідав їй казки, вже студенткою вона бачила Симона Петлюру, була подругою Олени Теліги і музою Євгена Маланюка). Вона сприймалася ним як авторитетний моральний компас для багатьох поколінь українців за кордоном, що пронесла любов до Батьківщини крізь усе довге життя. Ще рекомендуємо прочитати вражаючий опис їх особистої зустрічі у ХХІ столітті.

Видання «З голосу нашої Кліо» охоплює епоху від зародження Київської Русі до знищення Запорозької Січі. Книга розповідає про долі князів, волхвів, «Велесову книгу», а також доньок Ярослава Мудрого, які стали європейськими королевами. Це дуже емоційна та доступна оповідь про драматичні сторінки нашої історії. Нагадаємо усім, що саме 1992 року Михайло Слабошпицький виступив упорядником історико-публіцистичної збірки «Українська дивізія «Галичина». Українська повстанська армія (УПА) та Українська дивізія «Галичина» — це ті сторінки Другої світової війни, якими чи не найбільше спекулювали і продовжують спекулювати. Лише через п'ять десятиліть після створення Дивізії українці в Україні нарешті мали змогу осмислити моменти власної історії. Поряд із науковими доповідями в цій книзі прозвучали пристрасні слова про надії та болісні розчарування тодішніх юних патріотів, які в далекому 43-му записувалися до Дивізії сподіваючись прислужитися Україні.
І, наостанок, про шедевральну «Дзеркальну» серію мемуарів Михайла Слабошпицького. Це чотиритомний цикл спогадів «про час і про людей», що відкриває невідомі чи маловідомі сторінки з життя українських літераторів та культурних діячів.
«Протирання дзеркала» (2017) — перша книга серії, де автор ділиться спогадами про знаних особистостей та їхні долі. «Тіні в дзеркалі» (2018) — продовження мемуарної прози. «З пам'яті дзеркала» (2019) — збірка, що містить есеї про те, чого не знайдеш в офіційній історії літератури. «З присмеркового дзеркала» (2020) — четвертий том спогадів. П'ятий том залишився незавершеним через смертельну хворобу письменника. 

Ці книги написані за порадою лікаря, який сказав Слабошпицькому: «Пишіть, аби вижити! Це буде найкраща реабілітація для Вас». В такому стані людина може писати лише правду, бо сповідується перед людьми, як перед Богом. Як добре, що ця людина мудра, пройшла довгий і складний шлях письменника, літературознавця і їй є що сказати і чим поділитись. Притчі, крилаті вислови, цікаві афоризми так і сипляться з кожної сторінки. Читати такі книги — це завжди збагачуватись, проживати разом з автором його життя, життя ним описаних героїв. Декого з героїв цих спогадів Ви могли бачити, могли з ними спілкуватися і навіть неодноразово, але як майстерно змальовує їх Майстер!
Ці книги — справжня насолода для тих, хто цікавиться історією літератури, українським літературним процесом, цікавими біографіями відомих письменників та просто життям нашої країни в минулі роки. Неймовірні зустрічі, незвичайні люди, цікаві події, все що довелось прожити такому непересічному автору, як Михайло Слабошпицький. Це не модернізм, це не пост-модернізм, це просто чудова класична література. Як висловився сам автор: «Писати про минуле необхідно і для того, щоб попрощатися з ним і не забути те, що не можна забувати».
Безмежна шана цьому великому Українцеві, що боровся за власний народ своїм пером.
Які ж книжки авторства Михайла Слабошпицького можна рекомендувати нашій читацькій спільноті? Відповідь однозначна — абсолютно усі!