Творча зустріч з художником-гравером Ярославом Гладким

Сьогодні бібліотека ім. П.Й.Панча мала честь приймати у себе подружжя Гладких - Ярослава Гладкого, художника-гравера, чиї дивовижні роботи наповнили наш простір мистецтвом і любов’ю, та його дружину Світлану, яка із полум’ям в очах розповідала про творчість свого видатного чоловіка.
Дивлячись на роботи Ярослава Михайловича у техніці дереворит неможливо повірити що він – художник-самоучка без фахової освіти.
Народився пан Ярослав у селі Стронятин неподалік Львова 3 травня 1945 року на Галичині. Рід їх називали малярами - прадід покривав у церквах куполи, розписував церкви. Потім батьки переїхали в Червоноград і Ярослав почав навчатися у школі №1, яка спочатку знаходилася у палаці Потоцьких (згодом у цьому приміщенні, де зараз музей історії релігії, відбулася перша персональна виставка майстра). Здібності до мистецтва у Ярослава проявилися ще з дитинства: грав на баяні, співав, малював. По закінченню школи майбутній митець вступає до Львівської політехніки, отримує освіту інженера-геодезиста і за скеруванням їде на роботу до Петербурга, у Головне управління геодезії і картографії, згодом працює у Пулковській обсерваторії.

За сімейними обставинами повертається в Україну, і тут, у Києві, в музеї Тараса Григоровича Шевченка, побачивши офорти великого Кобзаря з творів Рембрандта він загоряється бажанням відтворити шедеври світового мистецтва на дереві. І ось вже понад 40 років пан Ярослав створює шедеври у дуже рідкісній та складній техніці плоского різблення по дереву в позитиві в ocнові якого - чорний штрих, яка практично не має аналогів.
У бібліотеці були представлені чотири твори художника: «Два Богдани» (Богдан Ступка у ролі Богдана Хмельницького), «Андрій Кузьменко», «Оля» та «Гертруда-Христина Потоцька». Детальніше про творчість Ярослава Гладкого можна дізнатись на сайті «Мистецька Вереміївка».
Також у презентації брала участь заслужена артистка естрадних мистецтв України, актриса та ведуча Юлія Сак, яка експресивно продекламувала свої вірші і отримала від присутніх заслужені оплески.

Ми щиро вдячні подружжю Гладких у можливість доторкнутися до унікальних шедеврів мистецтва дереворитів, а також пані Тетяні Скирді, головному бібліотекарю відділу обслуговування користувачів Національної бібліотеки України ім.Ярослава Мудрого за допомогу в організації зустрічі.

Благодійна зустріч команди «В'язана турбота»

 

Хочемо розповісти вам про команду однодумців в'язальниць "В'язана турбота", які 10 листопада провели одну із зустрічей у нашій бібліотеці. 

Дівчата збираються і разом в'яжуть речі на благодійність вже не перший рік.

Кожна в'язальниця ділиться власним досвідом створення речей, всі завжди радяться між собою та допомагають одна одній.
Дружні та веселі дівчата вже передали нашим невтомним героям-захисникам багато шкарпеток та рукавиць, ГО Літай, спецшколам та людям похилого віку в'язаних речей, що вони потребують (шкарпетки, рукавиці, шапки, шарфи, жилети, светри, дитячі костюми, пледики тощо).

Також 9 по 16 листопада у читальному залі бібліотеки ім.П.Й.Панча демонструється книжково-журнальна виставка «В'язана турбота», яка присвячена одному з найцікавіших та найкорисніших захоплень – в’язанню. Представлені на виставці книги та журнали допоможуть вам як освоїти ази в’язання, так і збагатіти свій гардероб вишуканими в’язаними речами.
Отже, в’яжемо разом! А якщо ви не вмієте в’язати, не біда – завітайте у бібліотеку. У нас ви обов’язково знайдете книгу, яка ознайомить з технологію в’язання спицями або гачком.

 

9 листопада - Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва

Сьогодні, 9 листопада, ми відзначаємо Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва. 

З нагоди свята в бібліотеці ім. Гоголя відбувся захід, на якому  Голова Голосіївської райдержадміністрації Сергій Садовой разом із заступником Володимиром Березовським і начальником управління культури Інною Сінкевич привітали працівників культури району зі святом і вручили почесні грамоти. 

Колектив бібліотеки ім. Петра Панча також щиро вітає колег і бажає всім міцного здоров’я, натхнення, творчої наснаги, щоб в цей складний для країни час ми були світочами, зберігали українську культуру, підтримували віру людей в нашу неминучу Перемогу!  

     

Творча зустріч з художником-гравером Ярославом Гладким

14 листопада 2023 року о 12:00 в Бібліотеці ім. Петра Панча (вул. Велика Васильківська,90) відбудеться Творча зустріч з художником-гравером Ярославом Гладким «Світ дереворитів».
Ярослав Михайлович Гладкий (3.05.1945) – художник-гравер, заслужений діяч мистецтв України. Народився на Галичині в с. Стронятин неподалік Львова. Їхній рід здавна вважали малярським. Прадід Теодозій розписував церкви, покривав куполи. Мати Софія вишивала унікальнеі рушники, ткала килими. А батько Михайло мав «золоті руки» і славився як муляр на всю округу. Ярослав унаслідував майстерність і прагнення створювати красу своїми руками. Здібності до мистецтва виявилися в нього з дитинства – він грав на баяні, співав, малював. 

В київському музеї Тараса Шевченка, побачивши офорти великого Кобзаря з творів Рембрандта, загорівся бажанням відтворити шедеври світового мистецтва на дереві.
Відтоді упродовж більш як 40 років творчої діяльності пан Ярослав удосконалює, шліфує та поглиблює свою майстерність. Працює в унікальній нетрадиційній техніці деревориту в позитиві, в основі якого чорний штрих. Завдяки винаходу нового методу різьби – плоского різьблення у позитиві ім'я митця потрапило до «Енциклопедії Сучасної України» (2006р.). Не маючи мистецької освіти, Я. Гладкий чудово володіє різцем і визнаний фахівцями професійним митцем – «аристократом чорного штриха». В доробку різьбляра більше 60 творів.
На Творчій зустрічі експонуватимуться декілька унікальних робіт Ярослава Гладкого, йтиметься про особливості призабутої складної техніки деревориту та історію створення неймовірних зображень. Кандидат мистецтвознавства Петро Нестеренко ознайомить з дивовижним світом рисунку.
Запрошуємо всіх охочих. 

Вхід вільний.

Англійська єднає країни та серця

 

Ця крута історія, яка відбулась у нашій бібліотеці просто сьогодні, дуже схожа на недописаний сценарій голівудського блокбастеру. Тому пристебніться і насолоджуйтеся, зараз буде дуже цікаво:))

З 2016 року у бібліотеці ім. Петра Панча чарівна викладач-волонтер, синхронний перекладач Наталія Руда проводила спочатку офлайн, потім, за часів ковідних обмежень, онлайн курси англійської мови. Вже сім років поспіль, попри усі бурхливі події, які відбувались в Україні останніми роками, справжні фани продовжують сумлінно виконувати вправи з Present Simple та Past Perfect Continuous. За цей час пані Наталя за сімейними обставинами переїхала жити до Хорватії, але, не дивлячись на це, вона продовжує опікуватись своїми учнями та проводить щотижневі онлайн-заняття.

 
Але сьогодні був особливий день – пані Наталя по справах приїхала до Києва, і у її учнів виникла ідея нарешті провести зустріч з улюбленою вчителькою. І, авжеж, де ще мала відбутись зустріч, як не у нашій бібліотеці, з якої все почалося.
Але, почекайте, це ще не зав’язка сюжету, а тільки його початок. 

У нас з’являється друга сюжетна лінія, яка зрештою перетнеться із основною у найнеочікуваніший момент.

Пан Володимир, професор Джорджтаунського університету, журналіст, політолог, батьки якого емігрували до Сполучених Штатів Америки, коли Володимиру був рік і де він прожив довгі роки, але з 1996 року він багато часу проводив в Україні. Зараз він проживає у Києві та працює над книгою, метою якої є вирішення проблеми, як в Україні впровадити інклюзивність. Його життя варте окремої розповіді, але це вже буде зовсім інший серіал, сценарій до якого він, можливо, колись напише сам:)
Проходячи повз бібліотеку у центрі міста, пан Володимир вирішує зазирнути до неї в пошуках спілкування, а, можливо, й матеріалу для досліджень.

І тут відбувається диво, яке з’єднує в одній точці простору любителів вивчати та розмовляти англійською та університетського професора з Вашингтону.
Україна, Хорватія, Сполучені Штати Америки, спілкування у колі друзів, побачення після довгої розлуки, вир обіймів, вибух емоцій, шалена енергетика.
Ми працюємо заради таких моментів.
Приходьте до бібліотеки. Можливо, на вас чекає цікава зустріч:)

«І вийде слово просте: «Розстріл» (До 125-річчя від дня народження Дмитра Фальківського)

                                                          

 

Комусь дано діла творить великі, Що ниткою простягнуться в віки, А з мене досить, що не був дволикий, Що серця не міняв на мідяки

                                   Дмитро Фальківський

Його вірші, п’янкі і чудові,

Розтривожили душу мені.

Я купаюсь в мелодіях слова

І неначе пливу на човні…

Серцем був він і ніжним, і чистим,

Марив краєм своїм уві сні.

А загинув… від кулі чекіста.

Ну, за віщо? Скажіть ви мені?

Ольга Рутковська

 

Пам'ятний знак на батьківщині поета

Дипломати консульства України в Бресті поклали квіти до обеліска українського поета Дмитра Фальківського (Левчука) з нагоди 122-ої річниці від дня його народження.

До 125-річчя поета Дмитра Фальківського бібліотека ім. Петра Панча пропонує книжкову виставку «І вийде слово просте: «Розстріл». Дмитро Фальківський (справжнє прізвище Левчук, 03.11.(22.10)1898 - 16.12.1934) походження з Полісся (української  Берестейщини). Оригінальний поет, одна поезія якого стала народною піснею, фактично неофіційним гімном УПА; трирічна служба в ЧК, яка проте не завадила Д. Фальківському стати українським поетом; загибель від рук того самого ЧК і, нарешті, посмертне паплюження впродовж півсторіччя. 

Серед книжок, представлених у нашій книжковій виставці звертаємо увагу на книжку Віктора Петрова «Українські культурні діячі УРСР – жертви більшовицького терору», вперше видану у США 1959 року (Київ, «Воскресіння», 1992). В окремому розділі (другому з шести по персоналіях – Євген Плужник, Дмитро Фальківський, Григорій Косинка, Микола Хвильовий, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара) Віктор Петров дає Дмитру Фальківському таку характеристику: «Дмитро Фальківськнй, як і Євген Плужник, був поетом. Чи є якийсь злочин у тому, що людина є поетом, пише вірші, оспівує осінь і плекає в собі меланхолійні настрої? Чи треба засудити людину, коли вона є поетом, але не є разом з тим ні Ґете, ні Шевченком, і той поетичний дар, яким вона володіє, не є всебічним? Поет обмеженого діяпазону, Фальківськнй обертався в рамцях небагатьох тем і, відповідно до обсягу свого поетичного обдарування, віддав перевагу осінній меланхолійній тематиці, присмерковим тонам, приголомшеним згукам. Над усім в його поезіях панувала завжди одна й та сама, завжди тотожня собі, тема зневіри.» 

Знакова книжка в нашій експозиції – «Розстріляне відродження: Антологія 1917 – 1933: поезія – проза – драма – есей» Юрія Лавріненка, видана у Парижі 1959 року, розкриває таємницю «літературного злочину», за який ліквідовано українських радянських письменників 30-х років. З неї видно їхню головну вину перед сталінським режимом: вони прагнули зберегти письменницьку честь і національну гідність. Упорядкування і передмова Юрія Лавріненка (Львів, «Смолоскип», 2015).

Процитуємо Юрія Лавриненка: «Після В. Сосюри і поруч із Олексою Влизьком — найбільш відважний щодо інтимної і громадської щирости лірик 20-х років. Це стало одною з головних причин його ранньої загибелі, якій передувало цькування в пресі, як «занепадника», «невіри», «песиміста», речника ворожого партії світу.

Трагічна біографія Фальківського відома тільки в загальних рисах. Народився 22 жовтня 1898 в селі Липеси колишнього Кобринського повіту на Поліссі. Сім'я була бідняцька — батько працював робітником на цегельні. Вчився в сільській школі, потім у гімназії в Брест-Литовську. Гімназію не скінчив, бо 1915 в ту місцевість насунув фронт Першої світової війни. З молодих років «брав участь у революційній роботі» — в якій саме і як — невідомо. Скорше всього, що юнак потрапив у засяг впливу РКП(б), бо відомо, що, перебуваючи в Червоній армії 1920—23, знаходиться там у відділі особливого призначення. Може й не випадково перший друкований твір Фальківського називається «Чекіст», поема («Глобус», 1924, ч. 25, стор. 1—4).

З 1924 по 1930 рік Фальківський багато друкується по журналах «Червоний шлях», «Життя й революція», «Всесвіт», «Глобус» тощо. В ті ж роки виходять чотири книжки його поезій: ЧАБАН. Поема (Харків, ДВУ, 1925, 16 стор,); ОБРІЇ (Київ, в-во «Маса», 1927, 62 стор.); НА ПОЖАРИЩІ (Київ, 1928); ПОЛІССЯ (Харків-Київ, 1931).

Його гарна, пройнята теплом людської душі лірика — це суцільна сповідь молодої людини, яка, віддавши свою першу юнацьку віру і запал більшовизмові, побачила безглуздість жертв і навіки лишилась з комплексом провини та туги за чистою первісністю людини і природи. Клясова боротьба, якою освячувалися вбивства, встає перед ним, як образ безглуздої боротьби батька з сином, яких обох скошує кулемет справжнього ворога. Тоді й романтика революційних воєн набирає похмурого зловісного відтінку, позначеного більше фаталізмом, ніж чиєюсь там цілеспрямованістю. Тоді в уяві змальованого Фальківським чекіста встають його жертви в іншому світлі: «І жах один, що жертви душу, — Подумать тільки — душу мають...». Фальківський не вніс в поезію свого часу якихсь нових поетичних засобів. Його «модернізм» полягав у тому, що він оберемком захопив і приніс у свою поезію всю суму своїх життьових переживань, і що він це зробив дійсно «просто» і без фальшивої інтонації.»

Cлід зауважити, що оселившись у Києві в 1923 р. Д. Фальківський досить швидко увійшов у своє нове оточення, обростав приятелями і друзями, більшість яких (О. Довженко, М. Зеров, Є. Плужник, Г. Косинка, М. Рильський, Т. Осьмачка, П. Тичина, Ю. Яновський) належала до елітного цвіту української культури. Член літературної групи МАРС. Фальківський належав до меломанів, з мандоліною в руках брав на голос усі без винятку пісні із щойно виданого в Києві пісенника. Був у захопленні від Л. Колесси, подарував піаністці під час її гастролей у Києві збірку поезій «На пожарищі» з характерним дарчим автографом: «Любій моїй краянці — славетній Любці Колессі з пошаною автор. 1929. 29.11. Київ».

Фальківський з дружиною

Дмитро Фальківський як член СПУ бере участь особистими заощадженнями в спорудженні кооперативного житлового будинку для письменників. Перед заселенням «Роліту» Фальківського раптом позбавляють права на одержання квартири, не пояснюючи причин і не повертаючи грошей. Фальківський без успіху вдався до звернень у всі доступні інстанції Києва. У приймальні першого секретаря КПУ Постишева Фальківського й заарештовують 6 листопада 1934 року. Фальківському відразу ж закинено замах на життя Постишева, додають йому і спільників. І як у його оповіданні «Панна Яніна» 1928 р. розстрілюють у тій же самій чисельності ворожих агентів (28 душ).

За міфічне поминання розстріляного Фальківського, яке начебто відбувалося у квартирі Рильського, арештовують Зерова. Так, скупа українська доля відміряла для творчого самовияву Фальківському і всьому тому нашому розстріляному відродженню лишень куце десятиріччя.

Посмертна заборона творів «розстріляного терориста» супроводжувалася вилученням всього їм написаного як ворожо-націоналістичного ( «Список репресованої літератури», Київ, «Укр.пропілеї», 2018, стор. 85).

Проривом у блокаді замовчувань і фальсифікацій стала праця Мікулаша Неврлого (члена похідної групи ОУН у 1941 р., учасника повстання у Празі у травні 1945 р.) про Дмитра Фальківського «Ранені дні» (1969), яку за рік після окупації Чехословаччини радянськими військами він видав у Пряшеві. 

Треба було мати значну міру сміливості, аби пропагувати творчість Фальківського у соціалістичній Чехословаччині лише через рік після бурхливих подій Празької весни 1968-го року. Але Мікулаш Неврлий досягав поставленої мети. Його книги, писані українською мовою, потрапляли до рук українських інтелігентів, які виривалися крізь залізну завісу з СРСР до Чехословаччини, потрапляючи у країну-сусідку у відрядження або на відпочинок. В Радянському Союзі ці книги переписувалися, підпільно передруковувалися, і таким чином розповсюджувалися Великою Україною.

У нашій експозиції представлена дуже емоційна прелюдія до пісні «Очерет мені був за колиску» Олександра Богачука, автора сотні пісень, і не менш емоційна посвята етнографа Ольги Рутковської.

Огляд книги Ілларіона Павлюка «Я бачу, вас цікавить пітьма»

Що означає бути письменником в Україні у буремні часи війни?

Коли Батьківщина у небезпеці, ти без вагань змінюєш перо на автомат, а потім також упевнено берешся за кермо пресслужби Міністерства оборони.
Це в повній мірі відноситься до Ілларіона Павлюка, ексспівробітника ГУР та автора трьох романів: «Білий попіл», «Танець недоумка» та «Я бачу, вас цікавить пітьма». Останній з них ми сьогодні взяли на огляд, яким із задоволенням ділимося з вами, наші читачі.
Свого часу книга «Я бачу, вас цікавить пітьма» вийшла у фінал Книги року ВВС-2020. Вибухова суміш містики, кримінального детектива, трилера, жахів. Такий роман, плотно насичений подіями та яскравими персонажами, міг написати Стівен Кінг, якби він був українцем.
Місце розвитку подій, Буськів Сад, змальований з будь-якого депресивного провінційного містечка. На перший погляд, і місто, і його мешканці - заурядні й не дуже далекі, але по ходу оповідання читачу стає зрозуміло: тут все не таке, як виглядає ззовні. Всі герої та події мають подвійне дно, глибину якого читач зможе розгледіти тільки на передостанніх сторінках.
Роман тримає у напрузі від початку і до кінця, кількість скелетів, які постійно випадають з шаф мешканців Буськіва саду вражає. І коли перегораєш останню сторінку, залишається моторошне відчуття: може, мені теж варто прискіпливіше придивитись до людей, які мене оточують?
Книга дуже крута. Приходьте до нашої бібліотеки, беріть роман «Я бачу, вас цікавить пітьма» і поринайте у його містичний світ, але пильно слідкуйте, щоб пітьма не побачила вашу зацікавленість нею:)

Фото з Фейсбук-сторінки Ілларіона Павлюка.