Відеоогляд книжкової підбірки до всеукраїнської кампанії "16 днів проти насильства"

Пропонуємо вашій увазі відеоогляд книжкової підбірки до всеукраїнської кампанії "16 днів проти насильства".

Книги про важливі речі: бібліографічний огляд до всеукраїнської кампанії "16 днів проти насильства"

Кейт Елізабет Расселл 
"Моя темна Ванесса" 

Цей роман сучасної американської письменниці викликав широкий резонанс у літературному світі та розпочав важливу дискусію про сексуальне насильство, травму та складність людських стосунків. Книга вийшла в 2020 році і швидко стала бестселером, а її назва стала назвою цілого культурного феномену.
Роман розповідає історію Ванесси, яка у п'ятнадцятирічному віці вступає в романтичні стосунки зі своїм учителем, Джейкобом Стрейном. Через багато років, коли Стрейна звинувачують у сексуальних домаганнях, Ванесса змушена переосмислити події минулого. Вона намагається зрозуміти, чи була тоді закохана, чи стала жертвою маніпуляцій.
Роман безпосередньо торкається теми сексуального насильства над неповнолітніми, досліджуючи її з різних сторін. Авторка показує, як жертва може виправдовувати насильника, як травма впливає на все подальше життя, і як складно суспільству визнавати та боротися з цією проблемою. Книга детально описує, як маніпулятори використовують свою владу над іншими людьми, особливо над молодими та вразливими. Джейкоб Стрейн – майстерний маніпулятор, який зумів переконати Ванессу, що їхні стосунки є взаємними. Пам'ять Ванесси про минуле сповнена суперечностей: вона намагається з'єднати фрагменти свого дитинства та юності, але травма спотворює її сприйняття. Авторка підкреслює, наскільки важко для жертв сексуального насильства згадати і прийняти те, що з ними сталося.
Роман відображає соціальні та культурні зміни, що відбулися за останні десятиліття. Він піднімає питання про те, як суспільство сприймає сексуальне насильство, як змінюється ставлення до жертв і як важливо говорити про ці проблеми відкрито.
Расселл майстерно передає внутрішній світ Ванесси, її сум'яття, страхи та бажання. Читач ніби занурюється в її свідомість і відчуває кожну емоцію разом з героїнею.
Роман викликає бурхливі дискусії і різні інтерпретації. Деякі читачі звинувачують Ванессу в співучасті, інші симпатизують їй. Це говорить про те, наскільки складною і неоднозначною є ця тема.
"Моя темна Ванесса" стала важливим внеском у сучасну літературу. Роман привернув увагу до проблеми сексуального насильства і сприяв розвитку дискусії про відповідальність жертв і насильників. Книга також стала одним із символів руху #MeToo, який бореться за справедливість для всіх жертв сексуального насильства.

Коллін Гувер "Покинь, якщо кохаєш":
історія про кохання, травму та вибір
Роман "Покинь, якщо кохаєш" – історія про кохання, втрати та складний вибір, який доводиться робити кожному з нас. Книга стала справжнім бестселером і викликала шквал емоцій у читачів по всьому світу.
Історія розгортається навколо Лілі, дівчини, яка прагне забути болісне дитинство, сповнене насильства з боку батька. Зустріч з чарівним нейрохірургом Райлом стає для неї початком нового життя. Їхнє кохання здається ідеальним, але минуле Лілі не дає їй спокою. З часом вона починає помічати в Райлі риси, схожі на її батька, і їй доводиться зробити важкий вибір: залишитися в токсичних стосунках або відпустити кохану людину.
Роман торкається важливих соціальних проблем, таких як домашнє насильство, психологічні травми, залежність від токсичних стосунків. Але, незважаючи на всю драматичність, книга дає надію на щасливе майбутнє і вчить нас цінувати справжні стосунки.
Якщо ви шукаєте книгу, яка зачепить вас за живе, то "Покинь, якщо кохаєш" – це саме те, що вам потрібно.

Тара Шустер "Купи собі той довбаний букет": шлях до любові до себе
"Купи собі той довбаний букет" це посібник для тих, хто прагне знайти щастя і гармонію в своєму житті. Авторка, поділившись власним досвідом, пропонує читачам ефективні інструменти для саморозвитку та підвищення самооцінки.
У своїй книзі Тара Шустер розповідає про те, як їй вдалося подолати внутрішні бар'єри та створити життя, про яке вона завжди мріяла. Авторка ділиться простими, але водночас глибокими практиками, які допомагають викорінити негативні установки, прийняти свої недоліки і навчитися цінувати себе, сформувати здорові звички, які сприяють фізичному та емоційному благополуччю, навчитися будувати здорові стосунки з оточуючими людьми, а, головне, з самим собою.
Авторка не боїться говорити про свої слабкості та невдачі, що робить її історію ще більш близькою і зрозумілою для читачів, також книга містить безліч конкретних вправ і технік, які можна застосовувати в повсякденному житті.
Крім власного досвіду, Тара Шустер ділиться історіями інших людей, які змогли змінити своє життя завдяки саморозвитку.
Ця книга надихає на зміни і дає відчуття, що все в житті можливо, тож після прочитання цієї книги ви захочете змінити своє життя на краще.
"Купи собі той довбаний букет" – це інвестиція в себе й своє психологічне здоров'я. 

Перегляд документального фільму "Мовчазна війна"

Щорічно з 25 листопада до 10 грудня проводиться Всеукраїнська кампанія «16 днів проти насильства» з метою привернення уваги до проблем подолання насильства в сім'ях, жорстокого поводження з дітьми, протидії торгівлі людьми та захисту прав жінок.

Сьогодні для відзначення цієї дати у бібліотеці ім.П.Й.Панча дивились документальний фільм "Мовчазна війна".
У стрічці йдеться про війну в Сирії, у якій тисячі жінок постраждали від зґвалтувань, що їх  використовують як зброю у війні, коячи злочин проти людства. Жінки, які висловлюються в цьому фільмі, вирішили порушити мовчанку. Їхні свідчення – рідкісні, виняткові і дуже сумні. Вони – голоси невимовних злочинів.
Події фільма болісно перегукуються з відомими подіями в українських містах: Бучі, Херсоні, та багатьох інших, окупованих російською армією. 

Перегляд відбувся за підтримки ГО "Docudays".

Історія у миті: Київ на старих світлинах

Як би не намагалися кожного дня і ночі наші "добрі сусіди" "шахедами" та балістичними ракетами влучити у серце України, древній Київ, попри все, живе, дихає та змінюється. На жаль, зміни не завжди йдуть на користь місту, і деякі унікальні київські пейзажі та архітектурні ансамблі збереглись тільки на старих світлинах.
Вчора ми приймали у бібліотеці команду часопису «К. Фланер», колекціонера старих київських світлин, адміністратора відомих сторінок, присвячених цій тематиці Ігоря Потабачного (retro_kyiv) та усіх бажаючих побачити, яким Київ та його мешканці були століття тому.
З дуже цікавої презентації пана Ігоря ми дізналися, як зароджувалася київська фотографія, чому на деяких старих світлинах замальовані обличчя, як відрізнити фото мешканців міста 20-х та 30-х років, які випускні альбоми були в моді серед київських випускників початку ХХ ст. (до речі, фото дуже інстаграмні!), як знімали репортажні фотографи того часу, роздивлялися світлини першого українського світлофора 1932-1934 рр. на розі Городецького та Хрещатика та повені 30-х років на Трухановому острові, побачили унікальне фото (більше світлин з ним не зберіглося) тимчасового пам'ятника Сталіну, дізнались, де у Києві знімали ню-фотосесії та ще багато цікавинок про наше улюблене місто.
Пропонуємо і вам зануритись в атмосферу Києва початку ХХ ст. та переглянути деякі світлини разом з нами.
Дуже вдячні Вероніці Мартиновій та її команді за організацію цікавої зустрічі!

Чарівні миті концерту "Осінній блюз"

Згадаймо чарівні миті концерту "Осінній блюз", якій відбувся у бібліотеці ім.Петра Панча 14 листопада. 

Інформаційно-просвітницька година «В їх серцях була Україна»

В ці важкі дні, коли майже кожної доби ЗСУ рятують Київ від московських повітряних атак, наша бібліотека у рамках інформаційно-просвітницької години ознайомила відвідувачів нашої бібліотеки з трагічною долею Зеновія Красівського та його жінки Олени Антонів - названої матері усіх політичних в'язнів Брежнєва («Мадонни із Мадонн»).        

Волею обставин Зеновій Красівський не є загальновідомим в Україні, хоч саме він з тих, кого радянська система переслідувала, калічила фізично, нищила морально, але не зламала. Український поет (збірки «Месник» і «Невольничі плачі»), фотограф і кінооператор (тричасовий документальний фільм «Опанас Заливаха. Творчість», 14 листопада 1990 р., Івано-Франківськ), політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи, Зеновій Красівський усе життя присвятив боротьбі за вільну і справедливу Україну. Його дружина Олена Антонів обрала своїм життєвим кредо не вимолювати у Бога допомоги собі й друзям, а самій робити добро, лікувати не лише тіло (вона лікар за освітою), а й душу. Її обливали брудом, чого тільки варта пасквільна стаття «Антонів і Клеопатра»!

Зенон Красівський був надто відмінний від дисидентів в плані національному і релігійному, бо виступав за Незалежність України, а не просто за права і свободи, і за свою Церкву, коли більшість населення була отруєна атеїзмом. На жаль, в умовах сьогоднішньої війни підтверджується його блискуча думка:«...ми не будемо мати демократичного вирішення національного питання».

"А свічка плакала в скорботі" (До Дня пам'яті жертв голодоморів в Україні)

Щорічно в четверту суботу листопада ми вшановуємо пам'ять жертв Голодомору - найжахливішого злочину радянської влади проти українців. 28 листопада 2006 року Верховна Рада ухвалила Закон України "Про Голодомор 1932 - 1933 років в Україні", яким визнала цей штучно організований голод геноцидом українського народу. Один з авторів цього Закону, доктор юридичних наук, професор В. А. Василенко зазначає, що серед злочинів проти людяності геноцид вирізняється "особливим характером, правовою специфікою та наслідками. Тому в доктрині міжнародного права геноцид називають "злочином злочинів". Він відрізняється від інших злочинів проти людяності, по-перше, якістю намірів, а не кількістю жертв, по-друге, спрямованістю не проти людей взагалі, а проти чітко окресленого кола різновидів людських груп, по-третє, націленістю не проти окремих членів таких груп, а проти груп як таких". Об'єктом геноциду була частина української національної групи, остов нації - селянство, яке складало її питому вагу: близько 79% від усього населення УРСР, хлібороби Кубанського округу Північнокавказького краю РСФРР (75% населення Кубані - українці), Середнього і Нижнього Поволжя, Північного Казахстану - територій, де компактно проживали українці. Чим же так не догодило радянській владі українське селянство? Більшовики розглядали Україну як величезну ресурсну базу. Ще в січні 1918 року в телеграмі своїм соратникам Ленін писав: "Вживайте найенергійніших революційних заходів для надсилання хліба, хліба й хліба!!! Інакше Пітер може околіти..." Внаслідок політики "воєнного комунізму" стався голод 1921 - 23 років. Наприкінці 1927 року було прийнято рішення про колективізацію сільського господарства. У січні 1928 року більшовики відновили насильницькі хлібозаготівлі. Наступ на українське село почався з розкуркулення - ліквідації кращих селянських господарств. Значну частину розкуркулених депортували на Північ, Урал і в Сибір. До середини 30-х років за межі України вивезли близько 285 тис. сімей чисельністю майже 1 млн осіб. У 1929 році більшовики розгорнули масову колективізацію, що викликало велике невдоволення та опір в українських селян. Протягом 1930 року в Україні відбулося понад 4 тисячі виступів за участі близько 1,2 млн селян. До того ж слід додати, що селянство було ще й уособленням української ідентичности - тут зберігалися мова, віра, звичаї. У 1932 році режим цілеспрямовано готує розправу над непокорною Україною. Для цього влада широко використовує спеціальний позасудовий репресивний захід - занесення на "чорну дошку" районів, сільрад, сіл і колгоспів за невиконання хлібозаготівель. Це означало повну їхню ізоляцію, вилучення всього продовольства, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Фактично всю Україну було занесено на "чорну дошку". Радянська влада злочинно замовчувала факт голоду. У прорив інформаційної блокади щодо Голодомору в Україні свій внесок зробили нечисленні іноземні журналісти, яким вдалося без "опікунів" з ГПУ відвідати Україну в розпал Голодомору й чесно розповісти про побачене в західних газетах. Одному з них - британському журналісту Ґарету Джонсу це коштувало життя. Жахіття 32-33 років, вчинені московським колоніальним режимом проти української нації, були настільки ірраціональними для людей поза "залізною завісою", що розповідям про них не хотіли вірити. Цьому значною мірою сприяла більшовицька пропаганда, на яку Радянський Союз не шкодував коштів. Про кількість жертв від Великого Голоду й досі точаться суперечки. Професор Володимир Сергійчук на основі досліджень первинних документів українських архівів стверджує, що мінімальні втрати від цієї трагедії становлять щонайменше 7 млн осіб. Після Другої світової війни відбувся третій голодомор, причиною стала сукупність факторів - страшенна посуха, повоєнна розруха, відсутність чоловічих рук для обробки землі. До того ж СРСР показово відправляв продовольство іншим країнам, щоб довести переваги комунізму. На сьогодні 30 країн у світі визнали Голодомор 1932 - 1933 років геноцидом українського народу. Як бачимо, з того часу ставлення московитів до України не змінилося. Мета у них одна - знищення нашої державности, позбавлення нас історичної пам'яти та ідентичности. Наше завдання - зберегти державу та національну ідентичність, захищати й розвивати українську мову й культуру.
До цієї сумної дати бібліотека ім. П. Й. Панча підготувала книжкову виставку "А свічка плакала в скорботі". Тут Ви зможете знайти масу документальних свідоцтв про Голодомор, а також художню літературу, присвячену страшному злочину радянської влади проти українців. Рекомендуємо до обов'язкового прочитання твір Уласа Самчука "Марія".