Василь Рубан — один з найяскравіших поетів Київської школи

Василь Рубан народився в селi Лiсники на Київщинi 1942 року. Батько — Рубан Федiр Iванович з с. Троковичi Житомирської областi — був учителем iсторiї, мати Барбара Федора Маркiвна — родом з села Лiсники, була вчителькою молодших класiв. Крiм Василя, вони виростили ще троє дiтей: Свiтлану, Людмилу i Олександра. Юнак почав писати вiршi, маючи 12 рокiв, закiнчив Житомирський культосвiтнiй технiкум, рік працював завідуючим Троковицьким сільським клубом, три роки служив у армiї, три роки навчався в Київському унiверситетi iм. Т.Г. Шевченка на фiлологiчному факультетi за спецiальністю українська мова i лiтература, звідки був відчислений у 1967 році. Два роки працював лiтературним редактором у видавництвi «Музична Україна», пiсля чого, переслiдуваний КДБ за полiтичну дiяльнiсть (виготовляв і поширював на територіях Інституту ядерної фізики й тодішньої Сільгоспакадемії листівки з неодмінним гаслом: «Хай живе самостійна соціалістична Україна!», але це не було доведене слідчими), працював на рiзних роботах (кочегаром у отоплювальній системі м .Києва, потім теслею у радгоспі «Хотівський» тощо). 

Про арешт і перебування в спецізоляторі на зловісній вулиці Володимирській, 32 у Києві написав і пустив у самвидав роман «Помирав уражений проліском сніг». 

Шiсть рокiв i два мiсяцi сидiв у тюрмах i спецпсихотюрмах. 

1989 року вийшла книга вiршiв В. Рубана «Химера», за яку автора удостоєно лiтературної премiї iм. В. Симоненка. З сiчня 1990 р. член Нацiональної Спiлки письменникiв. 1992 року журнал «Київ» опублiкував роман «На протилежному боцi вiд добра», вiдзначений лiтературною премiєю iм. Є. Маланюка. 1992 року побачила свiт книга «Берегиня», 1994-го — журнал «Київ» опублiкував той роман, за якого письменника свого часу було заарештовано, — «Помирав уражений пролiском снiг».

Подарунки до свят: нові різдвяні книжечки

Хоча за вікном ще листопад, а ми вже почали отримувати приємні та такі потрібні подарунки від наших постійних читачів та меценатів. 
Наше особливе "Дякуємо!" сьогодні летить пану Сергію Подзе. Завдяки вам наш фонд поповнився чудовими, красиво ілюстрованими дитячими книжечками, які неодмінно принесуть радість наймолодшим читачам і допоможуть їм полюбити читання ще більше. 

«Він обрав бути українцем» ( До 100-річчя від дня народження Опанаса Заливахи )

26 листопада виповнюється 100 років з дня народження українського митця Опанаса Заливахи. Ім'я Заливахи дуже промовисте, але далеко не всім, на жаль, про щось говорить. Опанас Заливаха народився на Харківщині. У час голодомору 30-х років минулого століття батько вивіз родину на Далекий Схід і цим самим врятував родину від голодної смерті. Майбутній художник відточував своє мистецтво в Ленінградському художньому інституті (1946-1960). По закінченні повертається (не одразу) в Україну, оселяється в Івано-Франківську, оскільки відчуває великий потяг до вивчення рідної мови, культури, мистецтва. Його виставка в Івано-Франківську вперше відкрилася у  1962 р. Її через декілька днів закрили, бо не відповідала духу соцреалізму. Дуже швидко він стає одним з найяскравіших представників шістдесятників – унікального явища в українській історії минулого століття.

Попри те, що Заливаха реалізує себе як самобутній художник, його не сприймають на офіційному рівні. Він не служив жодній владі і не робив жодної спроби їй сподобатися. Справжнє живе мистецтво він порівнював із крихітною сталевою танцюючою блохою, зробленою майстрами в Англії. Московити захотіли переплюнути в майстерності англійців. «Косой Левша» підкував блоху, але вона вже не танцювала. Для Заливахи підкована блоха символізувала радянський соцреалізм в мистецтві.

28 серпня 1965 р. в квартирі Заливахи роблять обшук. Знаходять нелегальну літературу самвидаву. Суд звинуватив сорокарічного Опанаса Заливаху у веденні «антирадянської пропаганди й агітації». Вирок - 5 років таборів суворого режиму із забороною малювати. Табірна спадщина митця - оригінальна графіка, ескізи майбутніх творів, виконані кульковими ручками у невеличкому альбомі. Товаришам-в'язням вдавалося передавати на волю статті, деякі графічні роботи Заливахи, окремі з них були опубліковані в словацькій газеті «Дружно вперед».

"Шлях до безпечного життя без насильства" (До Всеукраїнської кампанії "16 днів проти насильства")

Щорічно з 25 листопада до 10 грудня в Україні проводиться акція "16 днів проти насильства". Основна її мета — привернення уваги суспільства до проблем подолання насильства у сім'ї, жорстокого поводження з дітьми, ґендерно зумовленого насильства, протидії торгівлі людьми. 

На знак підтримки учасники акції пов’язують помаранчевою стрічкою свій одяг. Це офіційний колір протидії домашньому насильству, що символізує світле та вільне від жорстокости майбутнє. 

Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства» охоплює такі дати:

• 25 листопада – Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок;
• 1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом;
• 2 грудня – Міжнародний день боротьби з рабством;
• 3 грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями;
• 5 грудня – Міжнародний день волонтера;
• 6 грудня – Вшанування пам’яті студенток, розстріляних у Монреалі;
• 10 грудня – Міжнародний день прав людини.

Ця дата виникла не на порожньому місці. 25 листопада 1960 року трьох сестер Мірабаль, громадянок Домініканської Республіки, під час правління диктатора Рафаеля Трухільйо було вбито за опозиційну діяльність. Їхня смерть викликала лють у мешканців Домінікани, і за пів року по тому Трухільйо вбили. 17 грудня 1999 року ООН річницю смерти сестер визнала міжнародним днем боротьби з насильством проти жінок.
За статистикою ООН, кожна третя жінка в світі стикалася з фізичним або сексуальним насильством. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека проголошені Конституцією України найвищою соціальною цінністю. Ці базові норми зараз грубо порушує Росія, яка ось уже 11 років поспіль веде війну на знищення нашої держави й українського народу.
Український феміністичний рух веде свій відлік десь з другої половини XIX століття. Зараз це видається абсолютним дикунством, але в ті часи (не такі вже й давні) жінок, які не бажали обмежуватися патріархальним світським життям, вважали божевільними й намагалися ув'язнити до психіатричної лікарні, а панівна на той час євгеніка (дофройдівський рух) переконувала, що жінка, яка займається інтелектуальною діяльністю, не може народити здорову дитину, і що це є загрозою виродження людства. Особливу небезпеку становили жінки, які багато читали, бо книжки — це те, що руйнує звичний світ. Найяскравішими тогочасними письменницями-феміністками були Ольга Кобилянська, Наталя Кобринська, Олена Пчілка, ну і, звісно, Леся Українка, яка в 25 років пише свій перший драматичний твір "Блакитна троянда".  Він став і першою в українській драматургії психологічною модерністською драмою, що характеризується глибоким зануренням у внутрішній світ і символволізмом. Блакитна троянда — образ духовного безтілесного кохання. Цей символ, втілений в образі Долорес, ми зустрічаємо ще в "Камінному господарі".

Із зарубіжних творів цього напрямку ми хотіли б звернути особливу увагу на роман "Вегетаріанка" південнокорейської письменниці Хан Канг. Критики називають цей твір практично домашнім трилером. Це справді доволі моторошна історія, подана через призму трьох людей — чоловіка героїні, свояка-художника і її старшої сестри. Сама ж головна героїня, яка одного ранку, прокинувшись, відмовилася їсти м'ясо, закінчує свої дні в психіатричній лікарні, уявляючи себе деревом. Де ж корені цього жаху? Хан Канг не дає однозначної відповіді на це питання. Висновки ви маєте зробити самі. Ну а ми запрошуємо вас до перегляду нашої виставки, де ми зібрали найцікавіші, на наш погляд, твори із зазначеної теми.

Сповідь після пекла Василя Рубана: Виставка однієї книги

В ці листопадові дні, коли майже кожної ночі ЗСУ рятують Київ від московських повітряних атак, хочеться порадувати читачів, відвідувачів сайту і наших потенційних читачів інформацією про подаровану читачами книжку «На протилежному боці від добра» Василя Рубана. Роман Василя Рубана критики порівнюють із «Пролітаючи над гніздом зозулі» американського автора Кена Кізі.
Василь Рубан — активний учасник українського відродження 1960-х. Народився на Київщині в родині вчителів. Закінчив Житомирський культ-просвітній 
технікум і три курси Київського державного університету зі спеціальності українська мова і література. 1972 року його було заарештовано та звинувачено в антирадянській агітації та пропаганді. Василь Рубан, як і свого часу Левко Лук’яненко, непохитно відмовлявся давати свідчення по справі і про своїх знайомих. Непоступливому «впаяли» «примусове лікування». Запроторили до Дніпропетровської психлікарні чи в просторіччі – психушки. «Страшніше, ніж у тюрмі. Бо з тобою роблять що завгодно». Про цю видатну особистість проінформуємо Вас більш докладно окремою історично-бібліографічною довідкою.
Цей роман написаний Василем Рубаном через декілька років після його звільнення в 1978 році з психіатричних лікарень Дніпра, Казані та Глевахи, де автора лікували від свободумства. Вперше опублікований у 1992 році в журналі «Київ», був нагороджений «Літературною премією імені Євгена Маланюка». У 2014 році Всеукраїнським товариством «Просвіта ім. Тараса Шевченка» роман було номіновано на здобуття Шевченківської премії. У 2015 році видавництвом «Ярославів Вал» роман опублікований окремою книгою разом з романом Василя Рубана «Любиш – не любиш».
Героєм майже автобіографічного роману «На протилежному боці від добра» виступає сам Василь Рубан. Олесь Гончар, який одним із перших читав та рецензував твір, назвав роман «автобіографічною сповіддю». Автор каже, що перебуваючи там, у справжньому пеклі на землі, вірити в добро йому допомагали добрі люди, які зустрічалися навіть серед працівників найжорстокіших інституцій каральної психіатрії. Сам роман починається епіграфом від Олеся Гончара: «Вночі дочитав роман Василя Рубана («На протилежному боці від добра») в журналі «Київ». Не знаю, чи це роман, чи просто автобіографічна сповідь, але річ незвичайної сили… В наш час Україна нечасто бачить людей мужніх, більше крутіїв, хитрунів …а тут просто козацька мужність. Фінальна сцена блискуча». Ось ця неперевершена за трагізмом картина побачення із сім’єю після ув’язнення: «Я сидів, обнявши своїх дітей, і розумів, що батько для дітей — це сонце. Що злочинно залишати дітей без батька. Але і Україна була в неволі, і мій народ зникав, і своїми стражданнями я його не порятував. Десь далеко бриніла думка, що треба збиратися на силі, щоб кинутись під танк, але поки що я обнімав своїх дітей і сміх, змішаний із сльозами, бринів у моїх примружених очах...»
Василь Рубан в цій книжці – це безоглядна щирість і відвертість. Подеколи – навіть собі на шкоду. Це революціонер без страху і сумніву. Найбільше боявся страху безчестя. У романі згадуються такі творці української культури та державності, як Іван Світличний, Василь Стус, Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Микола Плахотнюк, Леонід Плющ та інші. Є і інші цікаві особистості. Зокрема Борис Євдокимов, провідний діяч НТС (закордонна радіостанція НТС вела свої радіопередачі на Радянський Союз на коротких хвилях - 26 м) поза очі називав Василя Рубана «зоологічним націоналістом».
І, насамкінець, процитуємо Михайла Слабошпицького, який разом з Василем Рубаном поступив в Київський університет у 1964 році: «У нас чимало першокласних, як гадається мені й за світовими мірками, письменників. На жаль, наше суспільство в час неймовірної гуманітарної катастрофи й звичайної варваризації не доросло до них. Але слава Богу, що всі ці тексти – і саме українською мовою – є. Можливо, їх належно сприймуть та оцінять майбутні покоління, які успішно переростуть убогий інтелектуальний та естетичний рівень наших сучасників. І поміж цих першокласних письменників є автор із такою похмуро унікальною долею – Василь Рубан. Той, хто знайшов у собі силу написати свою скорбну книгу. Свою сповідь після пекла».

Книжкова виставка «Сльози землі: пам’яті жертв Голодоморів в Україні» (До Дня пам’яті жертв Голодоморів в Україні)

22 листопада 2025 року в Україні відзначається День пам’яті жертв Голодоморів — день скорботи і вшанування мільйонів українців, чиї життя були обірвані внаслідок масових голодів, штучно спричинених у ХХ столітті. Голодомори 1921–1923, 1932–1933 та 1946–1947 років стали одними з найтрагічніших подій національної історії, позбавивши країну цілих поколінь та залишивши глибокі рани в суспільній пам’яті. Найтрагічнішим та найжахливішим за наслідками став масовий голод 1932-1933 рр. Відомо, що за цей період від голоду, штучно та планомірно впровадженим в життя верхівкою радянської влади, загинуло понад 7 мільйонів осіб.
Цей день має нагадати про важливість збереження історичної правди, шанування національної пам’яті та недопущення повторення подібних трагедій у майбутньому. Традиційно о 16:00 українці запалюють свічку пам’яті, яка символізує світло душ невинно загиблих. Усвідомлення минулого — це крок до збереження власної ідентичності та відповідальності за майбутнє.
До Дня пам’яті жертв Голодоморів у бібліотеці ім.Петра Панча представлено книжкову виставку «Сльози землі: пам’яті жертв Голодоморів в Україні». Метою експозиції є вшанування мільйонів безвинно загиблих та привернення уваги до трагічних сторінок історії України.
Запрошуємо користувачів бібліотеки ознайомитися з експозицією та вшанувати пам’ять жертв Голодоморів, зберігаючи та передаючи наступним поколінням правду про одну з найтрагічніших сторінок української історії.

Бібліотека ім.Петра Панча проводить навчання з цифрової грамотності

Бібліотека ім.Петра Панча — Хаб цифрової освіти — постійно допомагає своїм відвідувачам опановувати нові цифрові сервіси, надає безкоштовні консультації з користування ноутбуками, смартфонами, планшетами, комп’ютерними програмами чи мобільними застосунками. Заняття проводять координатори Хабу, які пройшли спеціалізоване навчання від регіонального тренінгового центру для бібліотекарів з 10 по 14 листопада 2025 року, де протягом тижня вони вдосконалювали свої цифрові компетенції, навички із проведення тренінгів, знання про комунікації, роботу зі штучним інтелектом та організацію діяльності бібліотек-Хабів. Навчання проходило у межах проєкту «Бібліотеки розвивають цифрову грамотність задля посилення стійкості громад та відновлення», що втілює ВГО Українська бібліотечна асоціація за підтримки Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні у межах «Проєкту підтримки Дія», що реалізується за фінансування Швеції, та у співпраці із Міністерством цифрової трансформації України.

Це вже третій етап спільної роботи партнерів над розвитком бібліотек - Хабів цифрової освіти по усій країні. У 2023 році партнери реалізували проєкт у 12 областях країни та презентували посібник «Бібліотеки – Хаби цифрової освіти», покликаний допомогти організувати ефективну діяльність Хаба цифрової освіти у бібліотеці. У 2024 році охопили вже 22 області та місто Київ та понад 25 000 користувачів Хабів. У межах проєкту в 2025 році також готують друге, доповнене електронне видання посібника «Бібліотеки – Хаби цифрової освіти» з новими актуальними темами у діяльності Хабів цифрової освіти. Раніше Мінцифра за підтримки ПРООН в Україні та Швеції також розробили онлайн-курс «Базові цифрові навички для людей елегантного віку» для платформи Дія.Освіта. Він спеціально створений для людей старшого віку, аби допомогти їм навчитися користуватися смартфоном та електронними послугами у найрозповсюдженіших життєвих ситуаціях.

Пропонуємо всім відвідувачам скористатись можливістю і завітати до бібліотеки ім.П.Й.Панча на індивідуальну консультацію з підвищення цифрової грамотності.