Розмовний клуб з англійської мови «Talk Time»

Два дні поспіль у бібліотеці імені П.Й. Панча успішно працював розмовний клуб з англійської мови «Talk Time». Під час повітряної тривоги заняття довелось перенести до бібліотечного укриття, що не завадило навчанню.

Якщо ви прагнете вдосконалити свої навички спілкування англійською та познайомитися з цікавими людьми, тоді приєднуйтесь до нашого клубу. Ми чекаємо на вас щопонеділка та щовівторка об 11:00 у бібліотеці імені П.Й. Панча.

Перегляд документального фільму "Чорнобиль 1986. Хто винен у найбільшій техногенній катастрофі планети?"

Вчора у бібліотеці ім.П.Й.Панча відбувся перегляд документального фільму-розслідування "Чорнобиль 1986. Хто винен у найбільшій техногенній катастрофі планети?", присвячений річниці Чорнобильської трагедії. 
Фільм, побудований на архівних кадрах, експертних думках та розсекречених документах, крок за кроком відтворював хроніку подій ночі 26 квітня 1986 року. 
Після перегляду стрічки глядачі ділилися своїми враженнями та особистими спогадами про події, очевидцями яких вони усі були, а також наголошували на важливості проведення таких заходів для збереження історичної пам'яті та запобігання подібним трагедіям у майбутньому.

Як ми малювали Перемогу

 

Воркшоп "Весна. Медитація. Фарби": малювання як терапія

Кожен українець не раз уявляв собі той особливий момент — момент завершення війни. На воркшопі «Весна. Медитація. Фарби» ми спробували втілити ці мрії в образах і кольорах, зобразивши те, яким буде наше життя після Перемоги.
На малюнках ожив Київ, сповнений спокою та щасливих людей; Мрія, що знову злітає в мирному українському небі; портрет батька, якого нетерпляче чекає обійняти син; червоні маки — вічний символ пам’яті про тих, хто віддав своє життя за майбутнє; вільний і такий рідний Крим; дерево життя, що уособлює незламність нашого духу та неминучість перемоги добра над злом.
Велика подяка Любові Єремічевій за надихаючий майстер-клас!

 

«Кобзар» Тараса Шевченка - святиня українського народу»

«Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову».

Іван Франко

До 185 - річниці виходу в світ першого видання «Кобзаря» Т. Г. Шевченка бібліотека ім. Петра Панча пропонує відвідувачам історично-бібліографічну довідку «Кобзар» Тараса Шевченка - святиня українського народу».

26 квітня ( за деякими іншими даними 30 квітня) 1840 року вийшло друком перше невеличке видання книги «Кобзар» Тараса Шевченка.
Книга побачила світ за сприяння письменника Євгена Гребінки та полтавського землевласника Петра Мартоса. Ще в 1838-му Шевченко віддав Євгену Гребінці п’ять своїх поезій для публікації в альманасі «Ластівка» (його видали лише в 1841-му), і той перебував у захваті від творчості Тараса. До збірки увійшли 8 поезій - «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи, лихо мені з вами».
Книга мала зручний формат і була видрукувана на якісному папері накладом 1000 примірників. На початку книгу прикрашав офорт за малюнком Василя Штернберга «Кобзар із поводирем». «Кобзар» мав величезний успіх, а перший наклад, попри чималу ціну, швидко розійшовся.
Але водночас Шевченко зіткнувся і з очікуваною критикою: деякі російські літературознавці називали збірку «небезпечною» через антиімперське спрямування. Тому другий наклад було піддано жорсткій цензурі і всі подальші примірники були надруковані з купюрами.
Арешт і заслання Шевченка в 1847 році спричинили заборону й вилучення «Кобзаря» з книгосховищ, через що видання стало рідкісним ще в ті часи. На сьогодні у світі збереглося лише кілька примірників першого видання «Кобзаря». Один примірник зберігається в ЦНБ ім. Вернадського.
«Кобзар» Шевченка – скарбниця мудрості українського народу, його історії, побуту, моралі й релігійно-наукового світогляду. З виходом цієї книжки українці почали усвідомлювати себе народом і володарем на рідній землі.
Берімо в руки «Кобзар», читаймо його та заглиблюймося в зміст його невмирущої поезії. Він актуальний саме тепер, бо промовляє до українського народу в тяжкі хвилини сьогодення словами: «Борітеся – поборете!»
Запрошуємо Вас до нашої бібліотеки ознайомитися з нашою Шевченкіаною!

Книжкова виставка «Кардинал української літератури» (До 135-річчя від дня народження Миколи Зерова)

Микола Костьович Зеров (1890 - 1937) - поет, літературознавець, майстер сонетної форми та перекладач античної поезії. А також легендарний професор, на лекції якого приходили навіть викладачі, покидаючи своїх студентів, лідер неокласиків і той, кого називали «живим сріблом» і «Золотоустом».
Микола Зеров народився 26 квітня 1890 року в повітовому місті Зінькові в інтелігентній учительській родині. «Батько - вчитель, потім - завідуючий городською школою, нарешті - з 1905 р. - інспектор народних шкіл; мати - з дрібного землевласницького роду Яреськів - з-під Диканьки, роду козацького, але доказующого дворянство», - так писав Зеров в листі до М. Плевако від 24 лютого 1924 р. (Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років. Київ, «Кліо», 2015, стор. 215). Батько Зерова Кость Іраклійович піклувався про освіту дітей. У родині було одинадцятеро дітей, з яких до повноліття дожило лише семеро і троє з них стали відомими діячами: один із братів Миколи Зерова став вченим ботаніком, академіком АН УРСР, а інший - письменником, відомим під літературним псевдонімом Михайло Орест. Навчався в школі «в одній групі з Павлом Губенком (котрий тоді ще не був Остапом Вишнею)».

Життя Миколи Зерова видалося надзвичайно складним. У 33 роки Микола Зеров став професором української літератури Київського інституту народної освіти.
Глибоке проникнення у філософську сутність буття, вишукана мова, висока майстерність творів Зерова вражали сучасників.

"Я відчуваю людину, як рана сіль..." (До 105-річчя від дня народження Григорія Тютюнника)

Сьогодні виповнюється 105 років від дня народження Григорія Михайловича Тютюнника, українського письменника, поета, лавреата Шевченківської премії за роман "Вир" (посмертно).
Народився Григорій Михайлович 23 квітня 1920 року в с. Шилівка на Полтавщині (Зіньківська громада). Вчився добре, ще в школі в районній газеті було надруковано його вірш. У 1938 році вступив до Харківського університету на літературний факультет. Разом із ним навчався Олесь Гончар. Звідти й пішов добровольцем на фронт. Був двічі поранений, двічі тікав із полону, через важкі поранення його комісували. Повернувся з інвалідністю - до 1949 року носив у легенях уламок снаряду. Університет закінчив у 1946 році, учителював у селі Кам'янка-Бузька на Львівщині, з 1956 року - співробітник журналу "Жовтень" ("Дзвін"). Помер у 42 роки (29 серпня 1961р.). Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.У 1950 році в журналі "Радянський Львів" було надруковано перше оповідання Григорія Тютюнника "Мирон Розбийгора", у 1951 році вийшла збірка оповідань "Зорані межі", у 1956 році - повість "Хмарка сонця не заступить". Над романом "Вир" письменник почав працювати у 1956 році, у 1960-му вийшла перша книга, в 1962 - друга, а в 1963 році твір було відзначено Шевченківською премією. Після смерти письменника у 1961 році було надруковано поетичну збірку "Журавлині ключі" і роман "Буг шумить".

"Вир" - велике епічне полотно, де проявилася любов автора до села, природи й народу, події відбуваються на тлі Другої світової війни й повоєнних років. Одних персонажів там близько 180, але герої у Тютюнника не "пласкі", а живі, кожен зі своїм характером. І хоча твір став величезною подією, Тютюннику закидали патріархальну обмеженість і те, що він не бачив "радісних перспектив колгоспного ладу". У 1983 році вийшов художній фільм Станіслава Клименка "Вир", відзнятий на кіностудії Довженка.
Нагадаємо, що у Григорія Тютюнника був брат по батькові - Григір, який є найкращим українським новелістом другої половини ХХ століття, теж Шевченківський лавреат. Спілкуватися брати почали вже в дорослому віці. Григір дуже тепло відгукувався про свого брата Григорія, відзначав його доброту й людяність. Коли Григір почав писати свої перші твори російською мовою, брат зауважив: "Тільки знай, братику, мова - душа народу. Як же ти писатимеш про українців не їхньою мовою, як виразиш їхню душу не через їхню мову? Ти обов'язково зайдеш у цей тупік і потупцяєш назад, шкодуючи, що змарнував стільки часу".
Григір Тютюнник казав: "Мало - бачити. Мало - розуміти. Треба любити. Немає загадки таланту. Є вічна загадка любові".
Запрошуємо вас, шановні читачі, до нашої бібліотеки, де ви зможете ознайомитися з творчістю братів Тютюнників.