«Мій любий краю, всі пісні мені лише тобою дані» (До 105-річчя від дня народження Леоніда Полтави)

«Полтава... не виношував своїх поезій, вони хвилею заливали його, і він їх швиденько кидав на папір, з удатними й невдатними і образами й фразами».

«Він писав легко, багато й розхристано. Усе це пішло в забуття. Але якби знайшовся терплячий літературознавець і перечитав усе Полтавою написане, думаю, можна було б укласти вибір речей, що могли б претендувати на скромне, але власне місце в історії літератури». 

Юрій Шерех-Шевельов

Ім’я цього талановитого поета, письменника, драматурга, перекладача, публіциста, учасника націоналістичного підпілля революційної ОУН на Сумщині Леоніда Полтави більше відоме за межами України, ніж на Батьківщині. Його справжнє прізвище — Пархомович, а прізвище-оберег — Єнсен. Він народився на Сумщині 24 серпня 1921 року в освіченій родині інтелігентів: батько Едуард Адамович — лікар-хірург, мати Любов Іванівна — учителька. Умовна історія роду Єнсенів бере початок з часів відомої Полтавської битви 1709 року, коли його далекий предок у спілці з українськими вояками гетьмана Мазепи воював за волю України, а після поразки українців уже не повернувся до Швеції, а залишився на українській землі. Початкову й середню освіту юнак набув у Вовківецькій школі.

Згодом вступив до Ніжинського учительського інституту, який закінчив у 1940 році. Студентом їздив за порадами в Київ до Володимира Сосюри й Максима Рильського. Перший його вірш був надрукований у 1940 році. У тридцяті роки батьки стали жертвами сталінських репресій. Батько — розстріляний, матері заборонено працювати вчителькою. Під час німецької окупації України Леонід Полтава був активістом українського культурницького руху, кореспондентом українських видань, підтримував тісні зв'язки з осередками ОУН(б) в Україні. За їх порадою вже як остарбайтер опинився у Німеччині. Там він був заарештований за національно-культурну працю серед українських робітників, пробував утекти до Львова, але був схоплений і ув'язнений у Потсдамі. Після звільнення з в’язниці він займається громадською діяльністю в Displaces Persons (ДіПі) — у місцях скупчення переміщених осіб. У 125-х невільницьких таборах було близько 200 тисяч українців-остарбайтерів. Леонід Полтава брав активну літературно-просвітню участь у підготовці матеріалів і виданні журналу «Довкілля». Цей часопис був створений українською творчою інтелігенцією, що знаходилася на примусових роботах на території Німеччини й безкоштовно розповсюджувався в таборах для українців. Спогади про цей період життя лягли в основу поетичної збірки «За мурами Берліну» (1946).

Леонід Полтава має винятково важливі заслуги перед еміграційною організацією українських письменників поза Україною. Разом із полтавцем Леонідом Лиманом вони викрали український шрифт із радянської окупаційної зони і привезли його в один із таборів переміщених осіб. За словами ідеолога МУРу Юрія Шевельова, Полтава був людиною не просто кмітливою, в його голові з'являлись найнеймовірніші плани й ідеї. Юрій Шевельов неодноразово згадує, що саме суперактивний Леонід Полтава фактично заснував МУР (Мистецький український рух) — впливове об'єднання українських літераторів-емігрантів, яке було створене 25 вересня 1945 року в Німеччині (у таборах переміщених осіб) задля порятунку та модернізації національної культури. Головою став Улас Самчук; активне ядро складали Юрій Шевельов, Віктор Петров (Домонтович), Іван Багряний, Ігор Костецький та Леонід Полтава. 

Про романтичні пригоди і про карколомні амурні сюжети Леоніда Полтави ходили легенди. Він «високий, стрункий, балакучий, приємний…» (за спогадами полтавця Д. Нитченка), здається, і створений був для того, щоб зачаровувати прекрасну половину людства і писати для неї вірші:

Я не буду тебе чекати.
Ти й не знаєш, куди прийти.
Так сьогодні зірок багато,
І для мене у кожній – ти.
Хто ж ти? Хто я? Ми ж незнайомі!...
Вмерло серце в останнім домі.

Згодом Леонід Полтава кілька років живе у Франції, закрема в Парижі. Тут він працював в українському тижневику націоналістичного напряму — це орган об'єднання робітників з України — у часописі «Українець-Час», який виник після злиття окремих газет «Українець» і «Час». Після кількох років у Парижі, Леонід Полтава у Мадриді очолив український відділ Іспанського радіо. Потім працював на радіо «Свобода» у Мюнхені. А з 1958 року мешкав у США, де працював в Українській службі «Голосу Америки» та редагував «Свободу».
Творча спадщина Леоніда Полтави (на жаль, ще маловідома в Україні) є досить великою та різноманітною — це і поезія, і прозові художні та публіцистичні твори, і книги для дітей.
Його перша збірка «За мурами Берліна», до якої ввійшли поезії часів війни, вийшла у 1946 р. в Німеччині.
У 1948 р. побачила світ збірка «Жовті каруселі», в 1952 р. у Мюнхені було видано збірку новел «У вишневій країні», у 1953 році — збірку «Українські балади», у 1958 р. «Римські сонети».
За океаном вийшли ще чотири його поетичні збірки: «Біла трава», «Вальторна», «Із еспанського зшитка», «Смак Сонця». Цікавими є твір-хроніка — історичний роман «1709» про українсько-шведський союз та війну з Росією і видана в 1968 році репортажна повість «Над блакитним Чорним морем».
Також Леонід Полтава — автор низки книг для дітей — «Лебеді», «Котячий хор», «Абетка веселенька для дорослих і маленьких», і поряд з тим віршів, казок, поем, оповідань, лібретто оперет «Лис Микита», «Лісова царівна», «Мавпячий король», «Лисячий базар» тощо. Наразі саме його твори для дітей є більш відомими в сучасній Україні, позаяк використовуються в шкільному та позашкільному навчанні.

Зауважимо окремо, що Леонід Полтава, крім авторства маршу Антибільшовицького блоку народів, є автором слів гімну Спілки Української Молоді «Вгору прапори». 1972 року Леонід Полтава писав до свого приятеля Дмитра Нитченка: «У мене багато літературних задумів, як звичайно, але в газеті мене заганяють живцем на той світ, «з титулу», що я «наймолодший» (минув 51 рік); як ви знаєте, я прихильник бандерівців, на тому ґрунті і в газеті також маю непорозуміння, бо там більшість за УНРада...». Саме із-за цього його і не хотіли знати і чути про нього, і тільки повномасштабна війна спровокувала деяку цікавість до цього співця волелюбної української України, Організації Українських Націоналістів, Української Повстанської Армії («Бандера прийде, так як заповів», «вітер з Москви — післанник смерті», «заховалася біла Росія за червоний Совєтський Союз», «Петлюра — поміж нас»).

У Леоніда Полтави дуже багато поезій про ядерну небезпеку, його метафора «біла трава» символізує техногенну катастрофу, радіаційне лихо та апокаліптичну загибель природи, коли зелений світ перетворюється на безживну білу пустку, тобто він передбачив Чорнобиль більш, ніж за двадцять років (ціла збірка «Біла трава» 1963 року). А у поетичній збірці «Смак сонця» (1981) порушував теми любові до рідної землі, духовного зв'язку з природою, збереження гармонії між людиною і довкіллям. Також він писав про безнадійність сподівань на безпомічну ООН...

Дуже влучно писав:

Вся наша весела планета —
Це братська могила.

Похований на українському православному цвинтарі св. Андрія у Саут Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.
В Україні на його честь названо вулиці у Полтаві і Ромнах.
І, наостанок, трошки філософії від Леоніда Полтави для наших поважних читачів і відвідувачів, які все розуміють без натяків. 

ВІДГРИМІЛИ...

Відгриміли, відвили, відплакали
І малі, і великі бої.
Були люди людьми, і собаками,
І чужими були – свої.
Обдавало морозною парою
Серед літньої спеки не раз;
Гільйотинною падало карою
Те, що вабило нас.
То полками ішли, то циганами,
То на милицях наші дні.
Не лишилося тіла за ранами,
Тільки серце тріпоче на дні...
Та пройшли ми життя не за хмарою,
Не заклеїв ніхто нам уста.
І хоч старість надходить повною парою,
Хай живе ста... –
До ста!