Від ліричного вірша Дмитра Фальківського до Гімну повстанців

 

 

З давніх-давен уславилася Україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. Нарождуються і вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. Але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких - пісня. Рідко якому поету вдається написати такі рядки, щоб вони стали народною піснею. Для цього потрібно відчувати «душу народу».
Дмитру Фальківському, поету Розстріляного Відродження, книжкову виставку до 125-річчя від дня народження якого наша бібліотека виставить за тиждень, вдалося створити такий шедевр. Мається на увазі вірш, що починається словами:

  Очерет мені був за колиску;

В болотах я родився і зріс.

       Я люблю свою хату поліську…

      Я люблю свій зажурений ліс…

Цей вірш став не просто народною піснею, а своєрідним гімном поліщуків. У цих простих словах є щось дійсно глибинне, таке, що передає їхнє світовідчуття.
Виконувалася ця пісня на мелодію дуже популярного танго-фокстроту «Isle of Capri» («Острів Капрі») - композитор Wilhelm Grosz, слова - Jimmy Kennedy. 1934 р. було записано понад десять варіантів цієї композиції.

Останній куплет з’явився в пісні з 1940-х років, і саме в такому варіанті твір виконувався в середовищі вояків УПА «Поліська січ», пізніше ширше – на теренах Волині та Полісся: « Очерет мені був за колиску, // А забавкою був мені кріс//Я залишив цю хату поліську// І пішов воювати у ліс».                                                                                    

Пісня стала чисто повстанською. Як результат, за часів УРСР за виконання чи наспівування мелодії цієї пісні люди мали великі проблеми від тодішніх захисників російської мови з контори глибокого буріння. Цитуємо кілька рядків поета-волинянина Олександра Богачука «Прелюдія до пісні», присвячених цій пісні.

Товаришу Дмитре Фальківський, Чекістом ти був і поетом. Я ріс із твоєї колиски, Що пахла мені очеретом.  Не знав - і душею не відав, Що пісня втекла із «ГУЛАГА», Аж доки мене не провідав Секретний якийсь чолов’яга. А звідки було мені знати?.. Але зрозумів я відтоді, Що пісню не копнеш за грати, Коли вона ходить в народі.

Не вб’єш і більматим пістолем, І списом отруйним гадюки. Співаю і досі та з болем. Бо знаю усі її муки. Співаю й наспівувать буду, Допоки б’є серце набатом. Співаю, як вирок без суду Отим, невідомим пілатам Товаришу Дмитре Фальківський, Чекістом, ти був чи поетом? Я ріс із твоєї колиски, Що пахла мені очеретом.

Зараз всі виконавці тексту підкреслюють, що «Очерет мені був за колиску» належав до улюблених творів одного із зачинателів національно-визвольного руху на Поліссі Тараса Бульби-Боровця. Нове життя твір отримав у модифікованій «повстанській» версії, яку виконує сотник 35-ї майданівської сотні «Волинська Січ», старший лейтенант батальйону ім. О. Кульчицького Нацгвардії України Володимир Пастушок, читач, на жаль, в минулому нашої бібліотеки. Текст повстанської версії Володимир Пастушок (із його власних слів) знайшов у збірках пісень УПА-Північ «Чуєш, брате мій», які перевидали у Луцьку на початку 1990-х. Щоправда, автор доповнив друкований варіант своїми куплетами, зокрема:

Бо єдина у нас є лиш мати,

Україна є тільки одна!

І ми мусим всі разом з'єднатись,

Бо вже досить неволі й ярма...

Надокучила клята неволя,

Гнів московський проклятий,

Нам усім потрібная воля,

І за волю ідемо ми в бій.

Всім нам досить терпіти тирана

На Поліссі зродилось УПА

Поліщук закликав до повстання

Україна сказала пора.