Англійська єднає країни та серця

 

Ця крута історія, яка відбулась у нашій бібліотеці просто сьогодні, дуже схожа на недописаний сценарій голівудського блокбастеру. Тому пристебніться і насолоджуйтеся, зараз буде дуже цікаво:))

З 2016 року у бібліотеці ім. Петра Панча чарівна викладач-волонтер, синхронний перекладач Наталія Руда проводила спочатку офлайн, потім, за часів ковідних обмежень, онлайн курси англійської мови. Вже сім років поспіль, попри усі бурхливі події, які відбувались в Україні останніми роками, справжні фани продовжують сумлінно виконувати вправи з Present Simple та Past Perfect Continuous. За цей час пані Наталя за сімейними обставинами переїхала жити до Хорватії, але, не дивлячись на це, вона продовжує опікуватись своїми учнями та проводить щотижневі онлайн-заняття.

 
Але сьогодні був особливий день – пані Наталя по справах приїхала до Києва, і у її учнів виникла ідея нарешті провести зустріч з улюбленою вчителькою. І, авжеж, де ще мала відбутись зустріч, як не у нашій бібліотеці, з якої все почалося.
Але, почекайте, це ще не зав’язка сюжету, а тільки його початок. 

У нас з’являється друга сюжетна лінія, яка зрештою перетнеться із основною у найнеочікуваніший момент.

Пан Володимир, професор Джорджтаунського університету, журналіст, політолог, батьки якого емігрували до Сполучених Штатів Америки, коли Володимиру був рік і де він прожив довгі роки, але з 1996 року він багато часу проводив в Україні. Зараз він проживає у Києві та працює над книгою, метою якої є вирішення проблеми, як в Україні впровадити інклюзивність. Його життя варте окремої розповіді, але це вже буде зовсім інший серіал, сценарій до якого він, можливо, колись напише сам:)
Проходячи повз бібліотеку у центрі міста, пан Володимир вирішує зазирнути до неї в пошуках спілкування, а, можливо, й матеріалу для досліджень.

І тут відбувається диво, яке з’єднує в одній точці простору любителів вивчати та розмовляти англійською та університетського професора з Вашингтону.
Україна, Хорватія, Сполучені Штати Америки, спілкування у колі друзів, побачення після довгої розлуки, вир обіймів, вибух емоцій, шалена енергетика.
Ми працюємо заради таких моментів.
Приходьте до бібліотеки. Можливо, на вас чекає цікава зустріч:)

«І вийде слово просте: «Розстріл» (До 125-річчя від дня народження Дмитра Фальківського)

                                                          

 

Комусь дано діла творить великі, Що ниткою простягнуться в віки, А з мене досить, що не був дволикий, Що серця не міняв на мідяки

                                   Дмитро Фальківський

Його вірші, п’янкі і чудові,

Розтривожили душу мені.

Я купаюсь в мелодіях слова

І неначе пливу на човні…

Серцем був він і ніжним, і чистим,

Марив краєм своїм уві сні.

А загинув… від кулі чекіста.

Ну, за віщо? Скажіть ви мені?

Ольга Рутковська

 

Пам'ятний знак на батьківщині поета

Дипломати консульства України в Бресті поклали квіти до обеліска українського поета Дмитра Фальківського (Левчука) з нагоди 122-ої річниці від дня його народження.

До 125-річчя поета Дмитра Фальківського бібліотека ім. Петра Панча пропонує книжкову виставку «І вийде слово просте: «Розстріл». Дмитро Фальківський (справжнє прізвище Левчук, 03.11.(22.10)1898 - 16.12.1934) походження з Полісся (української  Берестейщини). Оригінальний поет, одна поезія якого стала народною піснею, фактично неофіційним гімном УПА; трирічна служба в ЧК, яка проте не завадила Д. Фальківському стати українським поетом; загибель від рук того самого ЧК і, нарешті, посмертне паплюження впродовж півсторіччя. 

Серед книжок, представлених у нашій книжковій виставці звертаємо увагу на книжку Віктора Петрова «Українські культурні діячі УРСР – жертви більшовицького терору», вперше видану у США 1959 року (Київ, «Воскресіння», 1992). В окремому розділі (другому з шести по персоналіях – Євген Плужник, Дмитро Фальківський, Григорій Косинка, Микола Хвильовий, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара) Віктор Петров дає Дмитру Фальківському таку характеристику: «Дмитро Фальківськнй, як і Євген Плужник, був поетом. Чи є якийсь злочин у тому, що людина є поетом, пише вірші, оспівує осінь і плекає в собі меланхолійні настрої? Чи треба засудити людину, коли вона є поетом, але не є разом з тим ні Ґете, ні Шевченком, і той поетичний дар, яким вона володіє, не є всебічним? Поет обмеженого діяпазону, Фальківськнй обертався в рамцях небагатьох тем і, відповідно до обсягу свого поетичного обдарування, віддав перевагу осінній меланхолійній тематиці, присмерковим тонам, приголомшеним згукам. Над усім в його поезіях панувала завжди одна й та сама, завжди тотожня собі, тема зневіри.» 

Знакова книжка в нашій експозиції – «Розстріляне відродження: Антологія 1917 – 1933: поезія – проза – драма – есей» Юрія Лавріненка, видана у Парижі 1959 року, розкриває таємницю «літературного злочину», за який ліквідовано українських радянських письменників 30-х років. З неї видно їхню головну вину перед сталінським режимом: вони прагнули зберегти письменницьку честь і національну гідність. Упорядкування і передмова Юрія Лавріненка (Львів, «Смолоскип», 2015).

Процитуємо Юрія Лавриненка: «Після В. Сосюри і поруч із Олексою Влизьком — найбільш відважний щодо інтимної і громадської щирости лірик 20-х років. Це стало одною з головних причин його ранньої загибелі, якій передувало цькування в пресі, як «занепадника», «невіри», «песиміста», речника ворожого партії світу.

Трагічна біографія Фальківського відома тільки в загальних рисах. Народився 22 жовтня 1898 в селі Липеси колишнього Кобринського повіту на Поліссі. Сім'я була бідняцька — батько працював робітником на цегельні. Вчився в сільській школі, потім у гімназії в Брест-Литовську. Гімназію не скінчив, бо 1915 в ту місцевість насунув фронт Першої світової війни. З молодих років «брав участь у революційній роботі» — в якій саме і як — невідомо. Скорше всього, що юнак потрапив у засяг впливу РКП(б), бо відомо, що, перебуваючи в Червоній армії 1920—23, знаходиться там у відділі особливого призначення. Може й не випадково перший друкований твір Фальківського називається «Чекіст», поема («Глобус», 1924, ч. 25, стор. 1—4).

З 1924 по 1930 рік Фальківський багато друкується по журналах «Червоний шлях», «Життя й революція», «Всесвіт», «Глобус» тощо. В ті ж роки виходять чотири книжки його поезій: ЧАБАН. Поема (Харків, ДВУ, 1925, 16 стор,); ОБРІЇ (Київ, в-во «Маса», 1927, 62 стор.); НА ПОЖАРИЩІ (Київ, 1928); ПОЛІССЯ (Харків-Київ, 1931).

Його гарна, пройнята теплом людської душі лірика — це суцільна сповідь молодої людини, яка, віддавши свою першу юнацьку віру і запал більшовизмові, побачила безглуздість жертв і навіки лишилась з комплексом провини та туги за чистою первісністю людини і природи. Клясова боротьба, якою освячувалися вбивства, встає перед ним, як образ безглуздої боротьби батька з сином, яких обох скошує кулемет справжнього ворога. Тоді й романтика революційних воєн набирає похмурого зловісного відтінку, позначеного більше фаталізмом, ніж чиєюсь там цілеспрямованістю. Тоді в уяві змальованого Фальківським чекіста встають його жертви в іншому світлі: «І жах один, що жертви душу, — Подумать тільки — душу мають...». Фальківський не вніс в поезію свого часу якихсь нових поетичних засобів. Його «модернізм» полягав у тому, що він оберемком захопив і приніс у свою поезію всю суму своїх життьових переживань, і що він це зробив дійсно «просто» і без фальшивої інтонації.»

Cлід зауважити, що оселившись у Києві в 1923 р. Д. Фальківський досить швидко увійшов у своє нове оточення, обростав приятелями і друзями, більшість яких (О. Довженко, М. Зеров, Є. Плужник, Г. Косинка, М. Рильський, Т. Осьмачка, П. Тичина, Ю. Яновський) належала до елітного цвіту української культури. Член літературної групи МАРС. Фальківський належав до меломанів, з мандоліною в руках брав на голос усі без винятку пісні із щойно виданого в Києві пісенника. Був у захопленні від Л. Колесси, подарував піаністці під час її гастролей у Києві збірку поезій «На пожарищі» з характерним дарчим автографом: «Любій моїй краянці — славетній Любці Колессі з пошаною автор. 1929. 29.11. Київ».

Фальківський з дружиною

Дмитро Фальківський як член СПУ бере участь особистими заощадженнями в спорудженні кооперативного житлового будинку для письменників. Перед заселенням «Роліту» Фальківського раптом позбавляють права на одержання квартири, не пояснюючи причин і не повертаючи грошей. Фальківський без успіху вдався до звернень у всі доступні інстанції Києва. У приймальні першого секретаря КПУ Постишева Фальківського й заарештовують 6 листопада 1934 року. Фальківському відразу ж закинено замах на життя Постишева, додають йому і спільників. І як у його оповіданні «Панна Яніна» 1928 р. розстрілюють у тій же самій чисельності ворожих агентів (28 душ).

За міфічне поминання розстріляного Фальківського, яке начебто відбувалося у квартирі Рильського, арештовують Зерова. Так, скупа українська доля відміряла для творчого самовияву Фальківському і всьому тому нашому розстріляному відродженню лишень куце десятиріччя.

Посмертна заборона творів «розстріляного терориста» супроводжувалася вилученням всього їм написаного як ворожо-націоналістичного ( «Список репресованої літератури», Київ, «Укр.пропілеї», 2018, стор. 85).

Проривом у блокаді замовчувань і фальсифікацій стала праця Мікулаша Неврлого (члена похідної групи ОУН у 1941 р., учасника повстання у Празі у травні 1945 р.) про Дмитра Фальківського «Ранені дні» (1969), яку за рік після окупації Чехословаччини радянськими військами він видав у Пряшеві. 

Треба було мати значну міру сміливості, аби пропагувати творчість Фальківського у соціалістичній Чехословаччині лише через рік після бурхливих подій Празької весни 1968-го року. Але Мікулаш Неврлий досягав поставленої мети. Його книги, писані українською мовою, потрапляли до рук українських інтелігентів, які виривалися крізь залізну завісу з СРСР до Чехословаччини, потрапляючи у країну-сусідку у відрядження або на відпочинок. В Радянському Союзі ці книги переписувалися, підпільно передруковувалися, і таким чином розповсюджувалися Великою Україною.

У нашій експозиції представлена дуже емоційна прелюдія до пісні «Очерет мені був за колиску» Олександра Богачука, автора сотні пісень, і не менш емоційна посвята етнографа Ольги Рутковської.

Огляд книги Ілларіона Павлюка «Я бачу, вас цікавить пітьма»

Що означає бути письменником в Україні у буремні часи війни?

Коли Батьківщина у небезпеці, ти без вагань змінюєш перо на автомат, а потім також упевнено берешся за кермо пресслужби Міністерства оборони.
Це в повній мірі відноситься до Ілларіона Павлюка, ексспівробітника ГУР та автора трьох романів: «Білий попіл», «Танець недоумка» та «Я бачу, вас цікавить пітьма». Останній з них ми сьогодні взяли на огляд, яким із задоволенням ділимося з вами, наші читачі.
Свого часу книга «Я бачу, вас цікавить пітьма» вийшла у фінал Книги року ВВС-2020. Вибухова суміш містики, кримінального детектива, трилера, жахів. Такий роман, плотно насичений подіями та яскравими персонажами, міг написати Стівен Кінг, якби він був українцем.
Місце розвитку подій, Буськів Сад, змальований з будь-якого депресивного провінційного містечка. На перший погляд, і місто, і його мешканці - заурядні й не дуже далекі, але по ходу оповідання читачу стає зрозуміло: тут все не таке, як виглядає ззовні. Всі герої та події мають подвійне дно, глибину якого читач зможе розгледіти тільки на передостанніх сторінках.
Роман тримає у напрузі від початку і до кінця, кількість скелетів, які постійно випадають з шаф мешканців Буськіва саду вражає. І коли перегораєш останню сторінку, залишається моторошне відчуття: може, мені теж варто прискіпливіше придивитись до людей, які мене оточують?
Книга дуже крута. Приходьте до нашої бібліотеки, беріть роман «Я бачу, вас цікавить пітьма» і поринайте у його містичний світ, але пильно слідкуйте, щоб пітьма не побачила вашу зацікавленість нею:)

Фото з Фейсбук-сторінки Ілларіона Павлюка.

Творча зустріч з письменницею та мисткинею Лесею Шиденко

Вчора у бібліотеці ім.Петра Панча читали прозу та вірші, співали пісні, лунав сміх, текли сльози - так проходив творчий вечір письменниці, мисткині, офіцера СБУ у запасі Лесі Шиденко, який не залишив байдужим нікого.

Авторка представила аудиторії неймовірно пронизливу книгу «Переддень життя» та арт-проект «Невидима варта», присвячені загиблим на початку війни співробітникам СБУ.
Девять героїв. 

Девять історій. 

578 сторінок сповідей.
Щирі та відважні воїни, сповнені відповідальності за долю країни.
Збірка історій з їх життя, які розповідають рідні та близькі.
Ця книга не про війну, вона про перемогу Життя над Смертю.
«Переддень життя» обов'язково має прочитати кожен, хто хоче зберегти память про подвиг людей, які першими стали на захист нашої країни у Великій війні. 

Низький їм уклін та вічна шана.

Щиро вдячні пані Лесі за чудову зустріч!

Примірник книги авторка люб'язно подарувала бібліотеці, невдовзі вона буде доступна для прочитання.

Також безкоштовно можна послухати аудіозапис книги в авторському виконанні.

PS Друга частина дилогії "Переддень життя. Архістратиг" вже знаходится у процесі написання. Бажаємо пані Лесі творчого натхнення та сподіваємося на презентацію другої частини у нашій бібліотеці!

Зустріч Клубу любителів фантастики

 

Чому у письменників-фантастів зник потяч до створення яскравих людських образів? Як Жюль Верн та Герберт Уеллс змогли передбачити майбутнє? Чи мав твір «Голова професора Доуеля» реальне підгрунтя?

Це та інші не менш цікаві питання розглядались 26 жовтня на зустрічі любителів фантастики у бібліотеці ім.П.Й. Панча.

Ведучім зустрічі став український письменник-фантаст Андрій Дмитрук, який на завершення обговорення стану сучасної світової та, зокрема, української фантастики презентував фільм «Привиди старовинної садиби».

Від ліричного вірша Дмитра Фальківського до Гімну повстанців

 

 

З давніх-давен уславилася Україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. Нарождуються і вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. Але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких - пісня. Рідко якому поету вдається написати такі рядки, щоб вони стали народною піснею. Для цього потрібно відчувати «душу народу».
Дмитру Фальківському, поету Розстріляного Відродження, книжкову виставку до 125-річчя від дня народження якого наша бібліотека виставить за тиждень, вдалося створити такий шедевр. Мається на увазі вірш, що починається словами:

  Очерет мені був за колиску;

В болотах я родився і зріс.

       Я люблю свою хату поліську…

      Я люблю свій зажурений ліс…

Цей вірш став не просто народною піснею, а своєрідним гімном поліщуків. У цих простих словах є щось дійсно глибинне, таке, що передає їхнє світовідчуття.
Виконувалася ця пісня на мелодію дуже популярного танго-фокстроту «Isle of Capri» («Острів Капрі») - композитор Wilhelm Grosz, слова - Jimmy Kennedy. 1934 р. було записано понад десять варіантів цієї композиції.

Останній куплет з’явився в пісні з 1940-х років, і саме в такому варіанті твір виконувався в середовищі вояків УПА «Поліська січ», пізніше ширше – на теренах Волині та Полісся: « Очерет мені був за колиску, // А забавкою був мені кріс//Я залишив цю хату поліську// І пішов воювати у ліс».                                                                                    

Пісня стала чисто повстанською. Як результат, за часів УРСР за виконання чи наспівування мелодії цієї пісні люди мали великі проблеми від тодішніх захисників російської мови з контори глибокого буріння. Цитуємо кілька рядків поета-волинянина Олександра Богачука «Прелюдія до пісні», присвячених цій пісні.

Товаришу Дмитре Фальківський, Чекістом ти був і поетом. Я ріс із твоєї колиски, Що пахла мені очеретом.  Не знав - і душею не відав, Що пісня втекла із «ГУЛАГА», Аж доки мене не провідав Секретний якийсь чолов’яга. А звідки було мені знати?.. Але зрозумів я відтоді, Що пісню не копнеш за грати, Коли вона ходить в народі.

Не вб’єш і більматим пістолем, І списом отруйним гадюки. Співаю і досі та з болем. Бо знаю усі її муки. Співаю й наспівувать буду, Допоки б’є серце набатом. Співаю, як вирок без суду Отим, невідомим пілатам Товаришу Дмитре Фальківський, Чекістом, ти був чи поетом? Я ріс із твоєї колиски, Що пахла мені очеретом.

Зараз всі виконавці тексту підкреслюють, що «Очерет мені був за колиску» належав до улюблених творів одного із зачинателів національно-визвольного руху на Поліссі Тараса Бульби-Боровця. Нове життя твір отримав у модифікованій «повстанській» версії, яку виконує сотник 35-ї майданівської сотні «Волинська Січ», старший лейтенант батальйону ім. О. Кульчицького Нацгвардії України Володимир Пастушок, читач, на жаль, в минулому нашої бібліотеки. Текст повстанської версії Володимир Пастушок (із його власних слів) знайшов у збірках пісень УПА-Північ «Чуєш, брате мій», які перевидали у Луцьку на початку 1990-х. Щоправда, автор доповнив друкований варіант своїми куплетами, зокрема:

Бо єдина у нас є лиш мати,

Україна є тільки одна!

І ми мусим всі разом з'єднатись,

Бо вже досить неволі й ярма...

Надокучила клята неволя,

Гнів московський проклятий,

Нам усім потрібная воля,

І за волю ідемо ми в бій.

Всім нам досить терпіти тирана

На Поліссі зродилось УПА

Поліщук закликав до повстання

Україна сказала пора.

День української писемності та мови

27 жовтня (раніше – 9 листопада), у день вшанування пам’яті Нестора-літописця, українці відзначають свято української писемності та мови.  Дату було перенесено у зв’язку з переходом Православної та греко-католицької церков України на новоюліанський календар.

Мова – це історія народу, його культура, світогляд, вона визначає нашу свідомість, творить людину. Мова – це кордон нашої ідентичності. У світовій історії жодна мова не зазнавала такого страшного нищення та гонінь, як українська. Її забороняли різними указами, циркулярами, законами, анатемами, покараннями, а також просто фізично знищували найбільш яскравих носіїв. Всі ці утиски, які були скеровані на повне усунення української мови із суспільного життя, мало не призвели до втрати самоідентичності нашого народу. А за збереження своєї державності зараз, під час новітньої війни з нашим одвічним ворогом, дикою ордою, ми платимо життям наших найкращих синів і доньок. Тому мова – це важливо. Її треба берегти, охороняти, підтримувати й всіляко сприяти розвиткові. Тож говорімо, плекаймо, читаймо українською. Це круто! 💙💛

В цей день українці по всьому світу долучаються до написання диктанту Національної єдності.

Бібліотека імені Петра Йосиповича Панча до Дня писемності й мови підготувала книжкову виставку "Найдзвінкіше слово рідне, найрідніша мова", яку пропонуємо Вам для ознайомлення.