Книжкова виставка «День Героїв - борців за волю України» (До Дня Героїв в Україні )

«... Це правда, що не кожна нація уміє себе захищати. І не кожна, власне, захищається як воїн, а не як паяц. А ще кожна нація зобов’язана фіксувати свій захист, свої перемоги, поразки і своїх героїв і негідників бодай у слові. Художньому зокрема. Бо інакше наступні покоління не матимуть мотивації для прогресу і для зміцнення своєї держави». 

Марія Матіос

Ідея свята Дня Героїв виникла у середовищі українських націоналістів у часи ІІ світової війни. Уперше офіційно воно було запроваджене постановою ІІ Великого Збору ОУН, який відбувся у квітні 1941 року в Кракові: «Обов’язуючі організаційні свята є: свято соборності 22 січня, свято Героїв революції дня 23-го травня і День боротьби 31 серпня».

Микола Міхновський

Дата 23 травня була обрана не випадково. Бо ця дата – суміш трагедій: тут переплітаються смерті лідерів визвольного руху, що стали іскрою для нового покоління.У травні за дуже дивних обставин загинув ідеолог українського самостійництва Микола Міхновський. 23-го та 25 травня були вбиті лідери українського визвольного руху Євген Коновалець та Симон Петлюра. Це свято мало мобілізувати націю, нагадуючи про «кров героїв як основу революції». Свято Героїв під час Другої світової війни та після її завершення відзначали учасники визвольного руху. У перші роки святкували таємно: хвилина мовчання, наказ крайового Провідника, присяга новачків у кімнатах, прикрашених портретами Міхновського, Коновальця, Петлюри та прапорами.

Симон Петлюра

Символіка ОУН включала чотири смолоскипи біля могил – по одному за кожного лідера (Міхновський, Петлюра, Коновалець, інші).
Масові заходи біля могил полеглих супроводжувалися гімнами «Ще не вмерла Україна» та «Зродились ми великої години». Дзвони церков о 20:30, смолоскипи, почесна варта з юнаків і дівчат – все це створювало атмосферу непереможності. Цей день був особливим у середовищі української діаспори, яка популяризувала тяглість української військової традиції та героїзм воїнів від часів Давньої Русі, козаччини до двадцятого століття, наводячи приклад Української галицької армії, Січових стрільців, армії УНР, ОУН та УПА. Пам’ять про полеглих героїв, знакові битви вони вважали потужним мобілізаційним та патріотично-виховним чинником, який мотивував до боротьби за незалежність наступні покоління.

Євген Коновалець

Після 1991 року свято стало набувати популярності, особливо на заході України. Наразі свято не є офіційним, але традиція вшанування героїв 23 травня міцнішає. Особливо з огляду на те, що з 2014 року українці відстоюють територіальну цілісність та право на вільний вибір розвитку своєї держави у війні з російським агресором.
В нашій книжковій експозиції головна увага ключовим поста- тям: Євгену Коновальцю, Миколі Міхновському і Симону Петлюрі як символам втрат.
23 травня 1938 року в Роттердамі загинув полковник Євген Коновалець – засновник Січових Стрільців, УВО та ОУН. Агент НКВС Павло Судоплатов підірвав бомбу в коробці шоколадних цукерок з України. Коновалець уособлює тяглість: від боїв у січні 1918 року у Києві до мрії про соборну державу. У роковини його смерті вшановуємо пам’ять усіх Героїв Української Національної Революції.

Твоє ім’я воскресне в громі бур
На тій землі, що знає ким ти був,
Що прийняла твоєї крови жертву, -
Воно злетить, мов пісня, у боях
І на знаменах золотом заграє.

3 травня 1923 року загинув Микола Міхновський, автор «Самостійної України» – ідеолог, що кинув виклик імперіям. А 25 травня 1926-го в Парижі московський агент Шварцбард застрелив Симона Петлюру. Ці смерті «кращих синів», як писала ОУН, у травні стали основою дати: вони нагадують, що ворог завжди полював на лідерів, але дух не вбити. В нашій виставці подані також матеріали про Степана Бандеру, який символізує боротьбу українців за свободу і волю у 1940-1950 роках.

Ці постаті – не ікони, а живі приклади. Євген Коновалець навчав січових стрільців у Білій Церкві, Микола Міхновський палко агітував за незалежність, Симон Петлюра фактично очолював Директорію. В умовах повномасштабної війни з Росією цей день набув ще глибшого і гіркішого значення – ми згадуємо полеглих героїв усіх часів, починаючи від Київської Русі – лицарів, козаків, Січових стрільців, повстанців, учасників УНР та УПА, ветеранів АТО і, звісно, захисників, які сьогодні б’ються на фронті за мирне майбутнє України. Але в липні 1992 року тодішня київська влада у вже начебто незалежній і самостійній Україні заборонила багатотисячному зібранню ветеранів УПА пройти по Хрещатику...
Схилимо голови перед мужністю та відвагою героїв, які боронили і нині захищають нашу країну. Пам’ять про них житиме вічно в наших серцях, а живим – наша безмірна вдячність і повага. Завдяки саме їм Україна жива!