Гра в "Мафію" в бібліотеці

Дякуємо всім, хто долучився до гри!

Українське кіно: понад століття історій

Коли ми говоримо «українське кіно», то згадуємо не лише улюблені фільми. За кожним кадром — люди, епохи, заборони, творчі пошуки, боротьба за право говорити власним голосом.
Історія українського кіно почалася практично одночасно зі світовим кінематографом: у 1893 році одеський механік Йосип Тимченко (за два роки до братів Люм'єр) розробив апарат «кінескоп», придатний для кінознімання та кінопроєкції.
У вересні 1896 року в Харкові фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні — майже рік у рік з першим публічним кіносеансом у Парижі — Альфред Федецький влаштував кіносеанс у Харківському оперному театрі. У Львові 13 вересня 1896 року розпочались перші регулярні кіносеанси, кіносеанси французьких фільмів у Пасажі Гаусмана, що тривали кілька днів. Кінематограф тільки народжувався — а Україна вже була в ньому.
1920-ті — час надзвичайного творчого піднесення. В Україні працює Всеукраїнське фотокіноуправління — ВУФКУ. Київ, Одеса, Ялта стають потужними осередками кіновиробництва. Українське кіно експериментує, шукає власну мову й дивує світ.
До початку ери звукових фільмів, у 1920-30-х в період ВУФКУ в Українській РСР було створено низку німих стрічок, найвідоміша з яких — «Земля» Олександра Довженка, яку кінокритики вважають культовою для свого часу. Довженко створює кіно, у якому земля, людина, праця, життя і смерть набувають майже символічного значення. «Земля» згодом стане одним із найвідоміших українських фільмів у світовій історії кіно.
Але вільний розвиток українського кінематографа був перерваний радянською централізацією та цензурою. Багато творчих задумів знищувалися або заборонялися, а митці змушені були працювати в умовах жорсткого ідеологічного контролю.
1960-ті ознаменувалися новим українським відродженням. На екрані знову з’являється Україна — її природа, культура, музика, звичаї, характер її людей. 1964 року Сергій Параджанов створює «Тіні забутих предків» за твором Михайла Коцюбинського. Фільм стає світовою кінематографічною подією, а Іван Миколайчук, Лариса Кадочникова, Юрій Іллєнко та інші митці назавжди входять в історію українського кіно.
І тут є дата, яку особливо варто пам’ятати. 4 вересня 1965 року, під час прем’єри «Тіней забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна», прозвучав публічний протест проти арештів української інтелігенції. У залі виступили Іван Дзюба, Василь Стус та В’ячеслав Чорновіл. Так кіно стало не лише мистецтвом, а й простором громадянської мужності.
У ті роки творили Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Іван Миколайчук, Кіра Муратова. Їх називають представниками українського поетичного кіно — кінематографа, в якому образ, музика, колір і символ могли сказати більше, ніж прямі слова.
1991 рік. Незалежна Україна. Українське кіно отримує можливість шукати себе вже без радянської цензури. Шлях виявляється непростим, але поступово з’являється нове покоління режисерів і нові історії.
У ХХІ столітті українське кіно дедалі впевненіше виходить на міжнародну сцену. «Плем’я» Мирослава Слабошпицького, «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча, «Атлантида» Валентина Васяновича, «Кіборги» Ахтема Сеітаблаєва, «Додому» Нарімана Алієва — різні фільми, різні автори, різні погляди на Україну.
А після 2014 року, і особливо після початку повномасштабної війни, українське кіно дедалі частіше стає свідком епохи, якого чує і бачить весь цивілізований світ. Документальні стрічки фіксують те, що не можна дозволити світу забути. Художнє кіно говорить про втрату, любов, окупацію, спротив, повернення додому. Українські режисери й кінематографісти працюють не лише для сьогоднішнього глядача — вони залишають кінодокумент для майбутніх поколінь. І отриманий Мстиславом Черновим "Оскар-2024" за стрічку "20 днів у Маріуполі" в категорії «Найкращий повнометражний документальний фільм», що став першим фільмом-переможцем від України, тому вагоме підтвердження. 

Понад сто років змінили технології, формати й покоління. Але залишилося головне — бажання розповідати свою історію власним голосом. Саме тому українське кіно варто не просто дивитися. 

Його варто знати.
Знати Довженка — щоб розуміти, з чого починався наш кінематограф. Пам’ятати Параджанова, Миколайчука, Іллєнка, Муратову — щоб бачити силу української культури. Відкривати сучасне кіно — щоб чути Україну такою, якою вона є сьогодні.
До Дня українського кіно у Публічній бібліотеці Петра Панча ми підготували виставку, присвячену українському кінематографу.

Подаровані книжки

Щиро дякуємо нашій постійній читачці Марії Любвіній за подаровані книжки!❤️

Гра в "Мафію" в бібліотеці

У суботу в нашій бібліотеці знову панувала атмосфера інтриги, азарту та дружнього спілкування — відбулася чергова гра в «Мафію». Учасники із захопленням перевтілювалися в мирних жителів, мафіозі та інших персонажів, випробовуючи свою уважність, логіку й уміння переконувати.Такі зустрічі вже стали доброю традицією нашої бібліотеки, адже вони об'єднують людей, дарують нові знайомства та цікаве дозвілля.Дякуємо всім, хто долучився до гри!

«Хто стає на службу уярмленому народу, свідомо надіває терновий вінець» (До 185-річчя від дня народження Михайла Драгоманова)

«Драгоманов для нас є чимось більшим, як заслуженим чоловіком. Ми в ньому шануємо друга, вчителя, провідника. Голос його для нас був голосом сумління».
«Народ, що не шанує своїх великих людей, не вартий зватися освіченим народом».

Іван Франко

«Апостол правди і науки».

Сергій Єфремов

Якби ім'я Михайла Драгоманова з'явилось під молитвою «Отче наш» або гімном «Боже, царя храни», казав Іван Франко, то й їх би негайно заборонили. Росіяни вважали його мазепинцем, а свої навпаки – обрусителем. Був небажаний ані в Російській імперії, ані в Австро­-Угорській. Драгоманов – один із найпотужніших наших інтелектуалів – не ужився й із тодішніми європейськими соціалістами, хоч і вважали його серед них чільною постаттю.
Михайло Драгоманов казав: «Добре це чи ні, але до українства я прийшов від європеїзму». І уточнював: «Мій ідеал – соціалізм західноєвропейської школи, а не російський нігілізм із його антикультурністю і націоналістичним самозасліпленням». Не терпів цього й серед ­своїх: ­галичан сварив за дурне москвофільство, а наддніпрянців – за нерозумну москвофобію. Він без пієтету ставився до класиків, навіть до Шевченка. Протиставляв націоналізм – і російський, і український – космополітизмові. Мовляв, ми не повинні визнавати ніяких обов'язкових історично­національних святощів. Казав, що слабина українського руху в тім, що він романтично­емоційний. 1876 року Російська імперія взялася «визволяти братні народи Балкан», передусім болгар, від турецького ярма. Михайло Драгоманов відгукнувся статтею «Чистое дело требует чистых рук» у журналі «Молва». Нагадав, що того ж таки 1876 року цар своїм указом заборонив українське друковане слово. То ж яку свободу Росія несе народам Балкан, якщо поневолює свої народи?

Воркшоп «Мої сенси»: малюємо те, що важливо

20 вересня о 13:00 запрошуємо до нашої бібліотеки на творчий воркшоп «Мої сенси», які проведуть для вас волонтерки та мисткині Liubov E-va та Anna Derevyanko.
Цього разу будемо не просто малювати — ми створюватимемо власний дизайн на одязі, перетворюючи звичайну річ на особисту та унікальну. Обирайте символи, слова, образи й кольори, які розповідають саме вашу історію, передають ваш настрій, мрії та життєві сенси. Приходьте за натхненням і гарним настроєм! 
Малюємо, творимо, говоримо про важливе через мистецтво.

Жертва сталінського терору (До 135-річчя від дня народження Павла Филиповича)

«З усіх дослідників цієї доби він був найавторитетнішим і найглибшим... Це була ходяча енциклопедія». 

Григорій Костюк

Павло Петрович Филипович (псевдонім — Павел Зорев; 02.09 (20.08).1891 — 03.11.1937) — поет, літературознавець, перекладач, педагог, народився в селі Кайтанівка на Черкащині.
Він успішно закінчив чотири класи гімназії, далі здобув середню освіту в престижній Київській колегії Павла Ґалаґана (приватній чоловічій гімназії, сьогодні в цій будівлі — Національний музей літератури України), яку закінчив із золотою медаллю. Далі був в університеті, який тепер називається Київський національний університет імені Тараса Шевченка, а тоді — Київський університет святого Володимира. Нагороджений золотою медаллю за дипломну роботу, залишився працювати в університеті (разом із Миколою Зеровим вів семінари з історії української літератури), став професором. Як викладач не мав улюбленців або відторгнутих з-поміж студентів: за спогадами Тодося Осьмачки, «з усіма був рівний». У юності почав писати свої перші твори під псевдонімом Павло Зорев. Твори юного поета друкувалися в російських журналах «Вестник Европы», «Жатва», «Заветы». Із 1917 — пише тільки українською; свої поезії друкував у «Музагеті», в альманасі «Гроно» (1920). Дослідник проблем російсько-українських літературних зв’язків, творчості українських класиків, теоретичних проблем літературознавства. Автор поетичних збірок «Земля і вітер» (1922) та «Простір» (1925), позначених глибиною думки й досконалістю форми.

Входив до літературного угруповання неокласиків, позиції яких відважно захищав у літературній дискусії 1925 — 1928. Перекладач французьких поетів Шарля Бодлера, П’єра-Жана Беранже, Поля Верлена. Був співробітником Постійної комісії для видання пам’яток новітнього українського письменства при ВУАН і київській філії Інституту ім. Т.Шевченка Наркомосу УСРР, членом Бібліологічного товариства при ВУАН. Павла Филиповича ще за життя визнавали світочем української науки: «одна з провідних постатей нашого національно-культурного процесу» (М. Орест), «висока наукова об’єктивність та ерудиція» (В. Державин), «скрупульозна аналіза текстів та їх порівняння» (Г. Костюк), «високий професіоналізм, блискуча ерудиція, добра обізнаність із літературним контекстом, інтелектуальний динамізм і насиченість його праць» (В. Поліщук). Про себе і свою діяльність Павло Филипович писав так: «Я робітник в майстерні власних слів, / Та всі слова я віддаю усім. / Будую душі, викликаю гнів, / Любов і волю вводжу в кожний дім».

Книжкова виставка "Перший дзвоник — перший крок до нових горизонтів" (до Дня знань 1 вересня)

Сьогодні, 1 вересня, ми традиційно відзначаємо день знань. На жаль, це свято вже 13-й рік відбувається в умовах російсько-української війни, п'ятий — повномасштабної. Для 707 українських дітей перший дзвоник не пролунає вже ніколи, бо їх вбила росія, більш ніж 20 тисяч країна-агресор незаконно депортувала, ще понад 2 тисячі маленьких українців вважаються зниклими безвісти. Вбиваючи дітей, Росія намагається позбавити нас майбутнього. Знищуючи нашу культурну спадщину, руйнуючи заклади освіти, спалюючи українські книжки — стерти нашу ідентичність. Але попри все Україна міцно тримає оборону й дає жорстку відсіч ворогу. Ми уклінно дякуємо українським воїнам за захист, пам'ятаємо всіх, хто віддав найдорожче за нашу можливість жити, вчити й навчатися. У цей день ми хочемо привітати учнів, їхніх батьків, вчителів зі святом і побажати їм безпечного навчання, здоров'я, витримки, неймовірних відкриттів і нових звершень! 

До Дня знань бібліотека імені П. Й. Панча підготувала книжкову виставку, де можна побачити чудові зразки літератури для дітей від українських класиків у надзвичайно красивому оформленні, пригадати імена відомих українських мислителів, педагогів, які зробили значний внесок у розвій національної культури.

Дякуємо за подаровані книжки

Дякуємо нашим читачам Василю Близнюку та Григорію Шведу за подаровані книжки ❤️

Digital-розвідка: відкриваємо світ Інтернету

Сьогодні наша бібліотека стала осередком для знайомства з можливостями сучасних цифрових технологій та безпечного користування Інтернетом — не дивлячись на постійні повітряні тривоги, у бібліотеці все-таки відбувся День відкритих дверей «Digital-розвідка: відкриваємо світ Інтернету».

Відвідувачі, які звернулись до нас за консультацією, дізналися більше про корисні онлайн-ресурси, цифрові сервіси, пошук інформації та правила безпечної поведінки в мережі.
Особливу увагу приділили тому, як не загубитися у величезному потоці інформації, розпізнавати сумнівний контент і користуватися цифровими можливостями з користю для навчання, роботи та повсякденного життя.
Вкотре переконуємо, що сучасна бібліотека — це не лише про книги, а й про сучасний простір знань, відкриттів та нових можливостей.

«У нас був і залишається єдиний ворог — Росія» (До Дня пам'яті захисників, що загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України)

Президент Володимир Зеленський встановив 29 серпня Днем пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність країни. Відповідний указ №621/2019 він підписав 24 серпня 2019 року. Символікою цього дня є квітка соняшника, адже у серпні 2014 року на полях саме із цією рослиною полягло багато українських воїнів.
29 серпня, коли був розстріляний так званий «зелений» коридор пекельного Іловайська, згадайте тих, хто, не жаліючи свого життя, пішов захищати наше майбутнє...
Саме на ці серпневі дні 2014 року припав пік Іловайської трагедії, коли в результаті протистояння російським військам, українські збройні підрозділи потрапили у вороже оточення.

Як відомо, бої за важливий стратегічний об’єкт Донбасу — місто Іловайськ, тривали з середини серпня. Українським військовим майже вдалося оволодіти містом, але тут втрутилася російська армія. У плани Москви не входило здавати важливий стратегічний пункт, тому вона кинула проти українців свої регулярні війська. Унаслідок вторгнення регулярних підрозділів Збройних Сил РФ та їх маршу в напрямку міста Іловайськ батальйони МВС України «Дніпро-1», «Миротворець», «Світязь», «Херсон», «Івано-Франківськ», Нацгвардії «Донбас» і сили сектору «Б» потрапили в оточення. 28 серпня становище наших військових стало критичним. Згідно зі звітом Міністерства оборони України, вторгнення російських військ на територію України відбувалося протягом 24-29 серпня 2014 року, а загальна кількість контингенту складала: 3,5 тис. осіб особового складу, 60 танків, 320 БМД (БМП), 60 гармат, 45 мінометів, 5 ПТРК. Тим часом, президент Росії Володимир Путін, граючи роль миротворця, 29 серпня запропонував проросійським бойовикам відкрити для українських військових гуманітарний коридор, яким би вони могли вийти з оточення. Насправді путінський «зелений коридор» став для наших військових справжньою дорогою смерті, адже тоді загинуло чимало українських військових. Цитуємо Вікіпедію: «Станом на кінець серпня 2017 року практично завершено процес встановлення, ідентифікації та перепоховання загиблих Українських військових. Відповідно до даних Національного військово-історичного музею, у тих боях 7—31 серпня 2014 року полягло 1360 українських бійців, 28 вважають зниклими безвісти». Вцілілі учасники тих пекельно-серпневих подій називають ще більшу кількість загиблих. Але, як написав у своїй книжці «Блокпост» поет і воїн Борис Гуменюк, «Хто плаче за цифрами?...» Подаємо уривки з його інтерв'ю Укрінформу 19 вересня 2014 року з приводу виходу його книжки поезій «Вірші з війни», про яку Іван Андрусяк написав так: «Це найпотужніше з усього, на що спромоглася наша література за останні кілька років. Принаймні за останні кілька років... це найсправжніша сучасна українська література. Можливо й за всю незалежність».

Національна акція «Стіл пам’яті»

Бібліотека ім. П.Й. Панча долучається до національної акції «Стіл пам'яті», присвяченої тим, хто віддав свої життя, захищаючи Україну.
Ми залишаємо символічно зарезервоване місце для тих, хто вже не сяде за цей стіл, не відкриє улюблену книжку, не зустрінеться з рідними та друзями. Для тих, хто заплатив найвищу ціну за нашу свободу та можливість жити у своїй Незалежній Державі.

Цей стіл — знак пам’яті, вдячності та шани. Він нагадує нам, що за кожним мирним днем, за можливістю працювати, читати, спілкуватися й мріяти стоїть жертовність наших захисників.
🕯️ Пам’ятаємо кожного. Шануємо кожного. Не забудемо.
Вічна пам’ять Героям, які віддали життя за Україну.
Слава Україні! Героям Слава! 

«Енеїда модерна» Леоніда Полтави — інтелектуальна зброя проти радянської імперії та російського шовінізму

Ім’я Леоніда Полтави довгий час не було відоме в Україні. Радянська пропаганда зарахувала Леоніда Полтаву до «зрадників». Так само, як писали, що Мазепа прислужував шведам, а Бандера, Шухевич, Коновалець, Мельник – нацистам, замовчуючи основну мету такого тимчасового співіснування. Активні українці використовували будь-яку історичну можливість, щоб вибороти волю Україні! Леонід Полтава опинився «остарбайтером» у Берліні, в’язнем у Потсдамі. Це пов’язано з його виїздом за межі країни, а, отже, і літературна спадщина не популяризувалася у рідному краї. Проте автор був досить відомим за кордоном. У приватному листі до Дмитра Нитченка від 12 серпня 1981 року прямо наголошував про себе: «Я — бандерівець, який уміє шанувати людей». Називаючи себе бандерівцем у листі до літературознавця, він підкреслював свою приналежність до державної української націоналістичної традиції та водночас широту поглядів на повагу до інакшомислення серед патріотів. 

Книжкова виставка "Незламна держава: Хроніка боротьби за українську Незалежність" ( до Дня Незалежності України)

День Незалежності України — особливе свято для кожного з нас. Це не лише дата в календарі, а символ багатовікової боротьби українського народу за право бути вільним, самостійно визначати власне майбутнє, зберігати свою мову, культуру, традиції та пам’ять.
Українська історія сповнена прикладів прагнення до свободи. Від часів Київської Русі, козацької держави та визвольної боротьби українців у різні історичні періоди — до проголошення Незалежності сучасної України — наш народ неодноразово виборював право на власну державність і, попри втрати, репресії, заборони та спроби знищити українську ідентичність, зберіг свою волю до свободи.
24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила Акт проголошення незалежності України. Ця подія стала визначальним моментом новітньої історії нашої держави, а 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі український народ підтвердив свій вибір: понад 90% громадян, які взяли участь у голосуванні, підтримали Незалежність України.

Проте здобуття Незалежності не стало завершенням боротьби. Україна й надалі відстоює своє право на свободу та територіальну цілісність. Події Помаранчевої революції, Революції Гідності, російська агресія з 2014 року та повномасштабне вторгнення у 2022 році стали новими сторінками боротьби українців за власну державу.
Сьогодні Незалежність для нас — це можливість говорити українською, читати українські книги, знати свою історію, вільно обирати майбутнє своєї країни та жити у державі, яку захищають мільйони українців. Це щоденна праця військових і волонтерів, медиків і рятувальників, учителів, бібліотекарів, науковців, митців, підприємців і всіх тих, хто продовжує працювати заради України.
До Дні Незалежності України бібліотека ім. П. Й. Панча підготувала книжкову виставку «Незламна держава: Хроніка боротьби за українську Незалежність».
Запрошуємо до бібліотеки переглянути книжкову виставку.
З Днем Незалежності, Україно!💙💛
Нехай наша країна буде вільною, сильною, єдиною та мирною!

Книжкова виставка "Прапор нації: небо, хліб і воля України" (до Дня Державного Прапора України)

День Державного Прапора України — це офіційне державне свято, яке щороку відзначають 23 серпня. Воно присвячене одному з трьох ключових державних символів країни — синьо-жовтому стягу. Свято встановлено у 2004 році Указом Президента України Леоніда Кучми №987/2004. Дата обрана на згадку про події серпня 1991 року, коли народні депутати вперше внесли синьо-жовте знамено до сесійної зали Верховної Ради України. Синьо-жовте поєднання має глибоке історичне коріння. Ми бачимо ці кольори в символіці українських міст часів Київської Русі, а козаки використовували синє тло з жовтими елементами на своїх знаменах. Найпопулярніша народна версія описує прапор як чисте синє небо над жовтими полями пшениці. Після Революції Гідності та початку російської агресії прапор перестав бути просто офіційним атрибутом. Сьогодні він уособлює свободу, гідність, боротьбу за волю та єдність усього українського народу.
До цієї дати бібліотека ім. П. Й. Панча підготувала книжкову виставку, на якій представлено найважливіші віхи утвердження нашої держави.
 

Нові книги — нові можливості для наших читачів

Щиро дякуємо Anna Kurchenko та Марії Любвіній, які поповнили фонд нашої бібліотеки новими книжками! 📖 Ми вдячні всім, хто підтримує бібліотеку та допомагає їй розвиватися. 💙💛 Впевнені, що кожна подарована книга обов’язково знайде свого читача!

«Мій любий краю, всі пісні мені лише тобою дані» (До 105-річчя від дня народження Леоніда Полтави)

«Полтава... не виношував своїх поезій, вони хвилею заливали його, і він їх швиденько кидав на папір, з удатними й невдатними і образами й фразами».

«Він писав легко, багато й розхристано. Усе це пішло в забуття. Але якби знайшовся терплячий літературознавець і перечитав усе Полтавою написане, думаю, можна було б укласти вибір речей, що могли б претендувати на скромне, але власне місце в історії літератури». 

Юрій Шерех-Шевельов

Ім’я цього талановитого поета, письменника, драматурга, перекладача, публіциста, учасника націоналістичного підпілля революційної ОУН на Сумщині Леоніда Полтави більше відоме за межами України, ніж на Батьківщині. Його справжнє прізвище — Пархомович, а прізвище-оберег — Єнсен. Він народився на Сумщині 24 серпня 1921 року в освіченій родині інтелігентів: батько Едуард Адамович — лікар-хірург, мати Любов Іванівна — учителька. Умовна історія роду Єнсенів бере початок з часів відомої Полтавської битви 1709 року, коли його далекий предок у спілці з українськими вояками гетьмана Мазепи воював за волю України, а після поразки українців уже не повернувся до Швеції, а залишився на українській землі. Початкову й середню освіту юнак набув у Вовківецькій школі.

Гра в "Мафію" в бібліотеці

У суботу в нашій бібліотеці знову панувала атмосфера інтриги, азарту та дружнього спілкування — відбулася чергова гра в «Мафію». Учасники із захопленням перевтілювалися в мирних жителів, мафіозі та інших персонажів, випробовуючи свою уважність, логіку й уміння переконувати.Такі зустрічі вже стали доброю традицією нашої бібліотеки, адже вони об'єднують людей, дарують нові знайомства та цікаве дозвілля.
Дякуємо всім, хто долучився до гри!

Подаровані книжки

Не втомлюємося дякувати друзям нашої бібліотеки за нові книжки, які поповнюють наш фонд!
Кожне подароване видання — це ще одна можливість познайомити наших читачів із цікавими історіями, авторами та новими знаннями.
Щиро дякуємо за вашу підтримку, увагу до бібліотеки та любов до книги!

Нове знайомство: до бібліотеки надійшли примірники газети «Публіка»

До нашої бібліотеки надійшло кілька примірників нового українського видання — газети «Публіка». Редакція люб'язно надіслала їх для ознайомлення, щоб читачі бібліотеки могли відкрити для себе нове джерело якісної інформації.
Газета висвітлює актуальні події, суспільно-політичні процеси, культурне життя та важливі теми сучасності. Це чудова можливість познайомитися з новим українським медіа, оцінити його формат, стиль подачі матеріалів та коло порушених питань.
Запрошуємо наших читачів завітати до бібліотеки, переглянути свіжі випуски газети «Публіка» та поділитися своїми враженнями. Ми завжди раді знайомити відвідувачів із новими виданнями, що збагачують інформаційний простір та відкривають нові можливості для читання.