Людина, яка підкорила небо. Київські адреси Ігоря Сікорського ( До 135-річчя від дня народження)

Ігор Сікорський

«… зупинятися лише на оплакуванні втрат – згубно. Треба багато працювати, щоб з наявного болота вийти на широку дорогу та просуватися вперед…».

Ігор Сікорський

«Історія будинків буває інколи цікавішою за людське життя».

Костянтин Паустовський

У 1993 р. в газеті «Правда України» під короткою гранично адресною назвою «Моя Тарасівська» відомий публіцист і письменник Григорій Кіпніс (літературний псевдонім К.Григор’єв) розповів про те, хто в різні роки мешкав на Тарасівській: «Це була вулиця поетів, художників, архітекторів, професорів, адвокатів, лікарів... Одне слово, вулиця інтелігентів. Але передусім і найбільше — вулиця поетів. Чи не тому, що сама Тарасівська — як поезія. Така питомо київська, вся в каштановому цвіту, вся в пахощах бузку, з камінною бруківкою, що круто збігає у бік річки нашого дитинства Либеді, з вузькими тротуарами з жовтої цегли, зворушливо описаної свого часу Паустовським, гарна, затишна, тиха. Знали поети, де жити і складати вірші...». І в іншому місці: «Так складалося, що медики або селилися тут, або просто народжувалися на Тарасівській, а потім уже ставали першокласними лікарями». Завдяки таким вулицям, як Тарасівська, багато в чому створювалася духовна аура Києва. «...У характері тодішнього київського життя, — писав Костянтин Паустовський, — ...у самій його південній мальовничості і — хтозна, — може, навіть у блиску та свіжості київських весен і в пишному цвітінні київських каштанів містилися, як тоді казали, якісь «флюїди», що породжували підвищений потяг до мистецтва». 

Тут народився Максим Рильський, що провів свої дитячі роки поза Києвом — у Романівці на Житомирщині. Жив на Тарасівській й інший поет — Лев Озеров, який згодом переїхав до Росії й перекладав там твори українських авторів, у різний час мешкали на Тарасівській Анна Ахматова (уроджена Горенко) (в будинку № 25) і Максиміліан Волошин (у будинку №4). У будинку, розміщеному поруч із «садибою Чайки», жив відомий український поет Василь Еллан-Блакитний. А на фасаді будинку №14 можна бачити меморіальну дошку, яка сповіщає, що тут у березні 1889 року жила і працювала Леся Українка.
Родина відомого київського військового лікаря Микити Маньківського жила тут у двоповерховому будинку під номером 20. Позаду основної споруди їхнього будинку стояв у дворі двоповерховий флігель, що його орендував професор історії, член Української Академії наук Микола Василенко, майбутній міністр освіти за гетьманського правління. 

У будинку під номером 18 мешкав ще один завідувач кафедри університету — професор-психіатр Іван Сікорський, батько знаменитого авіаконструктора Ігоря Сікорського, 135-річчю від дня народження якого присвячна наша книжкова полиця. 

Науково-популярна лекція «Польова квітка українського живопису Катерина Білокур»

Українська земля подарувала світові безліч видатних особистостей - багато художників, композиторів, акторів, спортсменів, політиків, вчених, мислителів, архітекторів, письменників народилися в Україні або мають українське коріння.
Окреме місце серед найяскравіших зірок на творчому небосхилі України займає художниця-самородок Катерина Білокур, видатний талант та тяжку життєву долю якої ми згадували сьогодні у бібліотеці ім.П.Й.Панча на лекції історика, культуролога, заслуженого працівника культури України Світлани Петровської «Польова квітка українського живопису Катерина Білокур».
Майбутняя мисткиня народилася в селі Богданівка (зараз Яготинський район Київської області). Малювати вчилась сама - вугіллям на стіні хати, саморобними фарбами на шматку тканини або просто паличкою на землі. Катерина не мала шкільної освіти, що завадило їй вступити до Миргородського технікуму художньої кераміки та театрального коледжу в Києві.
Зробити перші кроки на шляху професійного малярства їй допомогли педагоги Іван Григорович та Ніна Василівна Калити.
Не зважаючи на усі труднощі, художниця самовіддано працювала: могла пройти пішки кілька кілометрів у сусіднє село, щоб намалювати півонії. Квітів вона ніколи не зривала, вважала їх живими істотами і завжди малювала їх тільки на природі.
Заради малювання відмовилася від пропозиції вийти заміж, бо тоді її талант поглинули б діти та домашні турботи. Живопис став її єдиною любов'ю й захопленням. Батьки хотіли, щоб дочка була "як усі", забороняли Катерині малювати, нищили малюнки. У листопаді 1934 року Катерина Білокур, доведена до відчаю, побігла топитися до річки. Зайшла по груди у крижану воду і стояла там, прощаючись із життям. На щастя, це побачила її матір і майбутню всесвітньо відому мисткиню вдалося врятувати.
Особливу роль у її долі відіграла відома українська оперна співачка Оксана Петрусенко. В 1940 році Білокур написала їй листа й додала до нього свій малюнок калини. Малюнок так вразив співачку, що та знайшла Катерину, щоб познайомитися з талановитою художницею особисто. В 1940 році в Полтаві завдяки активності Петрусенко відбулася персональна виставка Білокур. Після цього доля стала до Білокур прихильною: її виставки тривали в усьому Союзі, а 1954 року вона взяла участь у Міжнародній виставці в Парижі, де її роботами захопився Пікассо. "Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї весь світ", — казав він.
У хаті родини Білокурів у Богданівці у 1977 році відкрили Музей-садибу Катерини Білокур, на території якого знаходиться памятник видатній мисткині, створений її племінником Іваном Білокуром.
Також колекція полотен Катерини Білокур знаходиться у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, розташованого на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

Дякуємо Світлані та Володимиру Петровським за цікавий екскурс у життя та творчість українки, що вразила весь світ своїми квітами.

Розмовний клуб з англійської мови «Talk Time»

Сьогодні у бібліотеці, як завжди по вівторках, відбулося зібрання розмовного клубу з англійської мови "Talk Time".Зустріч у клубі "Talk Time" - це не лише можливість попрактикуватися в англійській мові, але й чудовий спосіб розширити коло своїх знайомств та отримати нові знання.
Якщо ви хочете покращити свою розмовну англійську мову та знайти нових друзів, тоді завітайте до нашого розмовного клубу "Talk Time".

Українські діти - безневинні жертви війни (До Міжнародного дня безневинних дітей - жертв агресії)

Степан Чубенко

Більше ніж 1899 дітей постраждали в Україні внаслідок повномасштабної збройної агресії РФ. Станом на ранок 27 травня, за офіційною інформацією ювенальних прокурорів, 548 дітей загинули та понад 1351 отримали поранення різного ступеня тяжкості. Найбільше постраждало дітей у таких областях: Донецькій — 532, Харківській — 378, Херсонській — 152, Дніпропетровській — 139, Київській — 130, Запорізькій — 108, Миколаївській — 105.
27 липня 2014 року український школяр і патріот, воротар футбольного клубу «Авангард» (Краматорськ), був закатований і розстріляний бойовиками так званої «ДНР» за жовто-блакитну стрічку на рюкзаку та проукраїнську позицію.
22 лютого 2015 року у Харкові проходила хода на підтримку єдності України. Проросійські терористи заклали міну неподалік від харківського палацу спорту, загинуло четверо людей. Серед них — 15-річний школяр та громадський активіст Даня Дідик.

Даня Дідик

Це були перші, але, на превеликий жаль, не останні жертви серед дітей у розв’язаній росією війні.
8 квітня 2022 року російський агресор завдав ракетного удару по залізничному вокзалу у Краматорську, де загинули 7 дітей.
23 листопада 2022 року загинув 2-денний хлопчик, якого батьки хотіли назвати Сергійком. Не встигли… Російська ракета влучила у пологовий будинок у Вільнянську Запорізької області. Від вибуху Сергійка притиснуло бетонною плитою.

7-річний Максим Жарій у момент удару проходив обстеження у медичному центрі. Загинув разом із матір'ю.
8-річний Кирило з Херсона у момент вибуху чекав своїх рідних в припаркованому автомобілі… Родина втекла від окупації до Вінниці. Хлопчика поховали з його улюбленою іграшкою - ведмедиком.
23 квітня 2022 року в Одесі, через влучання ракети в житловий комплекс разом з мамою та бабусею загинула 3-місячна Кіра.
10 березня 2022 року в Маріуполі внаслідок російського обстрілу загинула 11-річна гімнастка Катерина Дяченко (художня гімнастика).. Дівчинка та її батько загинули одразу. Матір та брат потрапили до лікарні, яку згодом також було знищено авіаударом.
14 липня 2022 року від ракетного удару по центру Вінниці загинули троє дітей, серед них 4-річна Ліза Дмитрієва, яка в момент удару поверталася зі своєю мамою із занять із логопедом.

8 квітня, залізничний вокзал у Краматорську

26 травня 2022 року росіяни з систем залпового вогню та гаубиць “Піон” обстріляли спальний район на півночі Харкова. Серед загиблих 5-місячний Михасик. Під час обстрілу він був на руках у тата - родина прогулювалася вулицею. Рятувальники знайшли Михайла мертвим на дашку під'їзду. Туди дитину відкинуло вибуховою хвилею.
17 березня 2022 року внаслідок обстрілів російськими окупантами Нових Петрівців Київської області загинув 2-річний Степанко, який спав дома у своєму ліжечку.
5 квітня 2022 року на Київщині знайшли мертвим 4-річного Сашка. Його шукали близько 3-х тижнів. Коли почався ворожий наступ, Саша з бабусею намагалися втекти від окупації на човніякий перекинувся. Хлопчик та бабуся загинули.
16 грудня 2022 року під час масованого ракетного удару російська ракета влучила у житловий будинок у Кривому Розі. Загинув 1.5-річний хлопчик разом зі своїми батьками. 
12-річний Іван Меть загинув із матір’ю 5 березня 2022 року в Ірпені, коли вони намагалися евакуюватися з міста. Їх поховали у дворі їхнього житлового комплексу. Ідентифікувати загиблих вдалося лише за обгорілими документами, які знайщли в сумці мами Івана.

Майже кожного дня Україна зазнає нищівних ударів по своїй території, в якій гинуть її громадяни, і діти зокрема.

Діти Херсонського Будинку дитини,

яких Росія незаконно вивезла з України.

Скріншот із статті The New York Times

Також від початку повномасштабного вторгнення в Україну росія проводить цілеспрямовану політику депортації, викрадення та русифікації українських дітей, які опинилися на окупованих територіях.
В Україні офіційно підтверджена депортація чи примусове переміщення окупантами близько 20 тис. дітей.
Найбільше страждають діти, які з різних причин були позбавлені батьківського піклування — після того, як їхніх батьків заарештували чи вбили окупанти, внаслідок вимушеного розлучення у зоні бойових дій, діти-сироти чи вихованці інтернатів. Також дітей викрадають з українських державних установ на окупованих територіях, вивозять під виглядом поїздки у «літні табори», звідки вже не повертають до рідних.

Українським дітям надають російське громадянство, вивозять на територію рф, примусово усиновлюють, призначають «опікунів» та створюють перешкоди для возз'єднання з рідними і проживання на батьківщині. При цьому окупанти намагаються «перевиховати» дітей, проводять щодо них посилену русифікацію та нав'язування «російських цінностей».

Війна триває, і її наслідки Україна пам’ятатиме ще багато століть. Ми ніколи не пробачимо убивства безневинних дітей, які мали стати нашим майбутнім. Сподіваємося, що наша Перемога вже близько, і зовсім скоро більше не будуть гинути ні українські військові, ні мирні мешканці, ні діти. Слава Україні!

Курси англійської мови у бібліотеці

Сьогодні відбулося останнє цього семестру заняття з англійської у бібліотеці ім.П.Й.Панча. Бажаємо нашим студентам добре відпочити під час літніх канікул та з новими силами та натхненням зустрітися за місяць

Для тих, хто хоче приєднатись до групи, уся додаткова інформація
за тел. (044)287-40-46.

Науково-популярна лекція "До витоків легендарної річки. Український Йордан"

У середу, 5 червня, о 14:00 запрошуємо вас на науково-популярну лекцію "До витоків легендарної річки. Український Йордан". Лектор - Вадим Перегуда, історик, краєзнавець.
У лекції йтиметься про дослідження річки Почайна та пошук її витоків.
Вхід вільний.

"Війна не має забуття". Всесвітній день безневинних дітей - жертв агресії

Міжнародний день безневинних дітей, які постраждали від агресії, відзначають у світі щорічно 4 червня. Його було запроваджено відповідно до постанови Генеральної Асамблеї ООН від 19 серпня 1982 року. 

В Україні 4 червня вшановують пам'ять дітей, які загинули від агресії РФ, згідно з постановою Верховної Ради України від 01 червня 2021 року "Про вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України".

Щасливе дитинство можливе, коли в країні панує мир. На жаль, Росія позбавила мирного життя мільйони українських дітей. З початку великої війни Росії проти України 550 маленьких українців загинули, понад 1351 отримали різні поранення. Близько 20 тисяч наших дітей Росія депортувала, понад 2 тисячі вважаються зниклими безвісти.
Діти - це наше майбутнє, генофонд нації. Найстрашніше - їхні страждання та смерть. Цим злочинам росіян немає жодного виправдання. Немає прощення. Вічна пам'ять і вічний спокій невинним душам.
До цієї дати бібліотека ім. П. Й. Панча підготувала фотодокументальну виставку "Війна не має забуття".