Опанас Заливаха: Художник, який жив в зоні під назвою СРСР

У березні 1964 року у червоному корпусі Київського університету макет вітража групи художників – Людмили Семикіної, Алли Горської, Опанаса Заливахи, Галини Севрук і Галини Зубченко – під умовною назвою «Шевченко. Мати», де водночас ніжний і суворий Кобзар і заґратована Україна-мати були виконані з елементами іконопису, був знищений особисто ректором університету. Усіх авторів вітражу радянська влада почала переслідувати. До книжкової виставки до 95-річчя від дня народження української художниці та дисидентки Алли Горської наша бібліотека додає ще історично-бібліографічні довідки про авторів цього вітража. Опанаса Заливаху (1925-2007) імперія засудила до 5 років мордовських таборів ще й із забороною малювати – зовсім як колись Шевченка. 

Людмила Семикіна: «Ти, богіня шляхетності, грації й радості...»

Вітраж «Шевченко. Мати»

У березні 1964 року у червоному корпусі Київського університету макет вітража групи художників – Людмили Семикіної, Алли Горської, Опанаса Заливахи, Галини Севрук і Галини Зубченко – під умовною назвою «Шевченко. Мати», де водночас ніжний і суворий Кобзар і заґратована Україна-мати були виконані з елементами іконопису, був знищений особисто ректором університету. Можливо, Михайлина Коцюбинська була чи не єдиним стороннім глядачем, який бачив готовий, підсвічний вітраж пізно вночі перед актом офіційного прийняття о 16 годині наступного дня. Скликана після цього комісія кваліфікувала його як ідейно ворожий. Усіх авторів вітражу радянська влада почала переслідувати. Горську і Семикіну виключили зі Спілки художників, щоправда, через рік відновили. Опанаса Заливаху імперія засудила до 5 років мордовських таборів ще й із забороною малювати – зовсім як колись Шевченка. До книжкової виставки до 95-річчя від дня народження української художниці та дисидентки Алли Горської наша бібліотека додає ще історично-бібліографічні довідки про авторів цього вітража.

Розмовний клуб англійської мови «Talk Time»

Сьогодні в нашій бібліотеці відбулося чергове зібрання розмовного клубу з англійської мови «Talk Time». Щовівторка Ви маєте можливість у клубі "Talk Time" не тільки попрактикуватися в розмовній англійській мові, але й розширити коло своїх знайомств та отримати нові знання.
Отже, якщо ви захочете покращити свою розмовну англійську мову та знайти нових друзів, тоді завітайте в бібліотеку ім. Петра Панча до нашого розмовного клубу «Talk Time» щовівторка об 11:00.

«Літературні обрії Івана Котляревського» (До 255-річчя від дня народження Івана Котляревського)

До 255-річчя від дня народження українського поета, драматурга, перекладача, просвітителя Івана Котляревського бібліотека ім. Петра Панча пропонує своїм відвідувачам книжкову виставку « Літературні обрії Івана Котляревського».
Яким був наш видатний класик української літератури? Душа компанії, він не залишив жодного листа, у якому би скаржився на щось чи ділився своїми почуваннями. Військовий Російської імперії, але не побоявся писати українською. Не був одруженим, але в його житті були жінки. Марія Семенівна, племінниця поміщика, дітей якого навчав Іван Петрович. Була перша актриса Полтавського театру Тетяна Пряженківська в той час, коли він був директором цього театру. Але була ще жінка, яка врятувала Котляревського від ув’язнення за перебування у таємній масонської ложі. Про це писав князь Сергій Трубецькой у листі до декабриста Матвія Бестужева у 1857 р. «П’ятьох наших товаришів страчено в липні 1826 року, багатьох запроторено на каторгу… Котляревського врятувала від суду жінка, яка його кохала…». Імператор Наполеон вивіз з України примірник «Енеїди». Можливо йому розповіли про нечуваний успіх цієї книжки. Котляревського впізнавали козаки, навіть візники. Всі вклонялися йому за те, що написав «Енеїду» рідною мовою, про нас, українців. Проте після виходу з військової служби Іванові Петровичу жилося не в розкошах. І хоча «Енеїда» була видана ще у 1898 році, але небагато допомогла поету. Є згадки про те, що Котляревському не раз доводилось сидіти голодним, спати у вологій холодній кімнаті. Навіть деколи був позбавлений задоволення читати, бо не мав свічки.
Котляревський розсмішив нас, нагадав про те, що маємо свою культуру, свій фольклор. У «Енеїді» змальовано українців такими, як ми є. Адже можемо подолати ворога і відновити нашу єдність. Котляревський вірить у нас, у те, що Україна встоїть у сьогодняшній боротьбі з московською навалою.
В нашій книжковій виставці представлені не тільки численні видання творів Івана Котляревського, а й літературознавчі видання. В першу чергу рекомендуємо заборонене в Україні часів радянської окупації надсучасне і супероптимістичне в часи повномасштабного московського вторгнення есе Євгена Сверстюка «Іван Котляревський сміється» (Євген Сверстюк «На святі надій». Київ, «Наша віра», 1999).
Також читачів може зацікавити родзинка нашої книжкової експозиції про Дмитра Чижевського квітня цього року - «Історія української літератури. Від початків до доби реалізму», видана Українською Вільною Академією Наук у США (Нью Йорк, 1956). Дмитро Чижевський абсолютно по-європейськи розглядає в ній історію нашої літератури, зокрема і творчість Івана Котляревського, у тому числі його навіть деякий модернізм. У цьому переліку і стаття «Котляревський» Сергія Єфремова у книжці «Літературно-критичні статті» (Київ, «Дніпро», 1993). Безперечно, слід назвати Євгена Кирилюка і його монографію «Іван Котляревський. Життя і творчість» (Київ, «Дніпро», 1981).
Чекаємо на Вас у нашій бібліотеці.

Розмовний клуб англійської мови «Talk Time»

Сьогодні в нашій бібліотеці відбулося чергове зібрання розмовного клубу з англійської мови "Talk Time". Зустріч у клубі "Talk Time" - це не лише можливість попрактикуватися в англійській мові, але й чудовий спосіб розширити коло своїх знайомств та отримати нові знання.
Якщо ви хочете покращити свою розмовну англійську мову та знайти нових друзів, тоді завітайте до нашого розмовного клубу "Talk Time" щовівторка об 11:00.

Михайло Олександрович Максимович: вчений, просвітитель і патріот

Михайло Олександрович Максимович (1804-1873) — видатний український науковець, який своєю діяльністю охоплював численні галузі знання, зокрема історію, філологію, етнографію, ботаніку, фольклористику та поезію. Його внесок у розвиток української науки та культури є безперечним, а його багатогранна діяльність і сьогодні викликає захоплення і повагу.

Майбутній науковець народився 3 (15) вересня 1804 року на хуторі Тимківщина, нині Богуславець, Полтавська губернія, у сім'ї старшинського аристократичного роду Переяславщини. Його раннє дитинство було проведене в атмосфері традицій українського селянства. Вже з ранніх років Максимович проявив неабиякі здібності до навчання. Після закінчення Полтавської гімназії, він вступив до Московського університету, де закінчив словесний і природничий відділи філософського факультету, згодом ще й медичний. Це стало основою для його подальшої наукової кар'єри.
Максимович здобув популярність як один з найзначніших українських вчених свого часу. Він був ординарним професором російської словесності Імператорського університету Святого Володимира (нині Київський національний університет ім.Тараса Шевченка) та був першим його ректором. Його лекції відзначалися глибиною аналізу і новаторськими підходами. Максимович також був відомий як енциклопедист, чиї праці охоплювали широкий спектр наукових дисциплін.
Одне з його основних наукових досягнень — це дослідження в області фольклору та етнографії. Максимович активно записував і досліджував народні пісні, казки та обряди, що стало важливим внеском у збереження і вивчення української культурної спадщини. Його праці залишаються важливими джерелами для дослідників української історії та культури.

Крім наукових досліджень, Максимович також був активним полемістом і редактором. Він писав статті та рецензії, в яких відстоював ідеї розвитку української науки і культури. Як видавець-редактор він працював над публікацією важливих наукових і культурних текстів, що сприяло поширенню знань та культурних цінностей серед широкої авдиторії.
Максимович був першим істориком стародавнього Києва, присвятивши йому двадцять п'ять статей. Він уперше показав роль Петра Могили в будівництві української культури, розповів про історію створення багатьох київських пам'яток, зокрема Трьохсвятительської, Воздвиженської, Іоаннівської церков, Хрещатика, Золотих воріт, міських валів, узвозів. Обороняючи рідну культуру від нападок імперських науковців, він рішуче виступає проти панславізму з російським обличчям, а фактично проти русифікації української культури, ігнорування української мови як мови великого окремого народу. Він стверджував, що українська мова виникла ще в часи Київської Русі, раніше за російську. Максимович своїм прикладом запалив багатьох на збирання й дослідження української старовини.
Михайло Максимович не обмежувався лише фольклором і історією. Його інтереси включали ботаніку, природознавство і архівознавство. Він досліджував флору України і брав участь у ботанічних експедиціях, результати яких стали основою для подальших ботанічних досліджень. У сфері архівознавства він займався систематизацією і дослідженням архівних матеріалів, що допомогло зберегти важливі документи та джерела для істориків і науковців.
Михайло Олександрович Максимович помер 10 (22) листопада 1873 року на хуторі Михайлова Гора біля Прохорівки, нині Канівський район. Його смерть залишила глибоку прірву в українській науці і культурі, але його спадщина продовжує жити. Максимович залишив по собі багатий науковий і культурний спадок, який вплинув на розвиток української науки і культури. Його праці, погляди і ідеї залишаються актуальними і сьогодні, забезпечуючи основу для подальших досліджень і розвитку.
Михайло Максимович — це яскравий приклад інтелектуала, який у своїй діяльності об'єднав науку, культуру і патріотизм. Його життєвий шлях і наукові досягнення є важливою частиною української історії і спадщини.

До 220-річниці з дня народження Михайла Максимовича бібліотека ім.П.Й.Панча представляє книжкову виставку "Патріарх української науки".

Хаяо Міядзакі: Чарівник, який оживляє мрії

Хаяо Міядзакі – це ім'я, яке стало синонімом анімації світового рівня. Його роботи, сповнені чарівних світів, глибоких емоцій та неперевершеної краси, зачарували мільйони глядачів по всьому світу.

Чому ж його роботи такі особливі? Кожен фільм Міядзакі – це подорож у унікальний світ, де реальність переплітається з фантазією. Це можуть бути літаючі острови, міста, що рухаються, або ж просто дивовижні ліси.
Також Міядзакі часто піднімає важливі екологічні проблеми, але робить це так делікатно і красиво, що вони стають немовби частиною самої історії, а  героїні його фільмів – це не просто дівчата, а сильні, незалежні особистості, які здатні змінити світ.
Найвідоміші роботи Міядзакі:

• "Мій сусід Тоторо" – тепла і зворушлива історія про двох сестричок, які зустрічають доброзичливого лісового духа Тоторо.
• "Принцеса Мононоке" – епічна сага про боротьбу людини і природи, сповнена насичених кольорів і динамічних сцен.
• "Віднесені привидами" («Сен та Чіхіро в полоні в духів») –  історія про дівчинку, яка потрапляє в дивний світ, де їй доведеться подолати безліч випробувань.

Фільми Хаяо Міядзакі – це не просто розвага, це подорож у світ краси, добра і мрій. Вони здатні надихнути, зворушити і змусити замислитися про найважливіші речі в житті.
Якщо ви ще не знайомі з творчістю цього видатного режисера, обов'язково знайдіть час і подивіться хоча б один з його фільмів. Або прийдіть до нас у бібліотеку і візьміть книгу С'юзан Нейпір "Дивовижний світ Хаяо Міядзакі. Життя у мистецтві". 

Гарантуємо, ви не пошкодуєте!