Сьогодні в нашій бібліотеці відбулося чергове зібрання розмовного клубу з англійської мови «Talk Time». Щовівторка Ви маєте можливість у клубі "Talk Time" не тільки попрактикуватися в розмовній англійській мові, але й розширити коло своїх знайомств та отримати нові знання.
Отже, якщо ви захочете покращити свою розмовну англійську мову та знайти нових друзів, тоді завітайте в бібліотеку ім. Петра Панча до нашого розмовного клубу «Talk Time» щовівторка об 11:00.
Ласкаво просимо до Публічної бібліотеки імені Петра Панча! Тут ви знайдете інформацію про наші заходи, книжкові новинки, творчі зустрічі та насичене культурне життя нашої бібліотеки. Ми завжди раді новим читачам💛
«Потрібен Київ без'язиким! Як язикатим - Соловки!» ( До 95-річчя від дня народження Івана Світличного)
![]() |
Українка за вибором, шістдесятниця та дисидентка, яка кинула виклик КДБ ( До 95-річчя від дня народження Алли Горської )
| Алла Горська |
1943 році родина Горських переїхала до Києва, в школі Алла Горська була звільнена від вивчення української мови, у 1948-му вона вступила до Київського державного художнього інституту.
У 1952 році Алла Горська одружилася з Віктором Зарецьким, з яким вони згодом створили багато спільних робіт.
Опанас Заливаха: Художник, який жив в зоні під назвою СРСР
У березні 1964 року у червоному корпусі Київського університету макет вітража групи художників – Людмили Семикіної, Алли Горської, Опанаса Заливахи, Галини Севрук і Галини Зубченко – під умовною назвою «Шевченко. Мати», де водночас ніжний і суворий Кобзар і заґратована Україна-мати були виконані з елементами іконопису, був знищений особисто ректором університету. Усіх авторів вітражу радянська влада почала переслідувати. До книжкової виставки до 95-річчя від дня народження української художниці та дисидентки Алли Горської наша бібліотека додає ще історично-бібліографічні довідки про авторів цього вітража. Опанаса Заливаху (1925-2007) імперія засудила до 5 років мордовських таборів ще й із забороною малювати – зовсім як колись Шевченка.
Людмила Семикіна: «Ти, богіня шляхетності, грації й радості...»
| Вітраж «Шевченко. Мати» |
У березні 1964 року у червоному корпусі Київського університету макет вітража групи художників – Людмили Семикіної, Алли Горської, Опанаса Заливахи, Галини Севрук і Галини Зубченко – під умовною назвою «Шевченко. Мати», де водночас ніжний і суворий Кобзар і заґратована Україна-мати були виконані з елементами іконопису, був знищений особисто ректором університету. Можливо, Михайлина Коцюбинська була чи не єдиним стороннім глядачем, який бачив готовий, підсвічний вітраж пізно вночі перед актом офіційного прийняття о 16 годині наступного дня. Скликана після цього комісія кваліфікувала його як ідейно ворожий. Усіх авторів вітражу радянська влада почала переслідувати. Горську і Семикіну виключили зі Спілки художників, щоправда, через рік відновили. Опанаса Заливаху імперія засудила до 5 років мордовських таборів ще й із забороною малювати – зовсім як колись Шевченка. До книжкової виставки до 95-річчя від дня народження української художниці та дисидентки Алли Горської наша бібліотека додає ще історично-бібліографічні довідки про авторів цього вітража.
Розмовний клуб англійської мови «Talk Time»
Отже, якщо ви захочете покращити свою розмовну англійську мову та знайти нових друзів, тоді завітайте в бібліотеку ім. Петра Панча до нашого розмовного клубу «Talk Time» щовівторка об 11:00.
«Літературні обрії Івана Котляревського» (До 255-річчя від дня народження Івана Котляревського)
До 255-річчя від дня народження українського поета, драматурга, перекладача, просвітителя Івана Котляревського бібліотека ім. Петра Панча пропонує своїм відвідувачам книжкову виставку « Літературні обрії Івана Котляревського».
Яким був наш видатний класик української літератури? Душа компанії, він не залишив жодного листа, у якому би скаржився на щось чи ділився своїми почуваннями. Військовий Російської імперії, але не побоявся писати українською. Не був одруженим, але в його житті були жінки. Марія Семенівна, племінниця поміщика, дітей якого навчав Іван Петрович. Була перша актриса Полтавського театру Тетяна Пряженківська в той час, коли він був директором цього театру. Але була ще жінка, яка врятувала Котляревського від ув’язнення за перебування у таємній масонської ложі. Про це писав князь Сергій Трубецькой у листі до декабриста Матвія Бестужева у 1857 р. «П’ятьох наших товаришів страчено в липні 1826 року, багатьох запроторено на каторгу… Котляревського врятувала від суду жінка, яка його кохала…». Імператор Наполеон вивіз з України примірник «Енеїди». Можливо йому розповіли про нечуваний успіх цієї книжки. Котляревського впізнавали козаки, навіть візники. Всі вклонялися йому за те, що написав «Енеїду» рідною мовою, про нас, українців. Проте після виходу з військової служби Іванові Петровичу жилося не в розкошах. І хоча «Енеїда» була видана ще у 1898 році, але небагато допомогла поету. Є згадки про те, що Котляревському не раз доводилось сидіти голодним, спати у вологій холодній кімнаті. Навіть деколи був позбавлений задоволення читати, бо не мав свічки.
Котляревський розсмішив нас, нагадав про те, що маємо свою культуру, свій фольклор. У «Енеїді» змальовано українців такими, як ми є. Адже можемо подолати ворога і відновити нашу єдність. Котляревський вірить у нас, у те, що Україна встоїть у сьогодняшній боротьбі з московською навалою.
В нашій книжковій виставці представлені не тільки численні видання творів Івана Котляревського, а й літературознавчі видання. В першу чергу рекомендуємо заборонене в Україні часів радянської окупації надсучасне і супероптимістичне в часи повномасштабного московського вторгнення есе Євгена Сверстюка «Іван Котляревський сміється» (Євген Сверстюк «На святі надій». Київ, «Наша віра», 1999).
Також читачів може зацікавити родзинка нашої книжкової експозиції про Дмитра Чижевського квітня цього року - «Історія української літератури. Від початків до доби реалізму», видана Українською Вільною Академією Наук у США (Нью Йорк, 1956). Дмитро Чижевський абсолютно по-європейськи розглядає в ній історію нашої літератури, зокрема і творчість Івана Котляревського, у тому числі його навіть деякий модернізм. У цьому переліку і стаття «Котляревський» Сергія Єфремова у книжці «Літературно-критичні статті» (Київ, «Дніпро», 1993). Безперечно, слід назвати Євгена Кирилюка і його монографію «Іван Котляревський. Життя і творчість» (Київ, «Дніпро», 1981).
Чекаємо на Вас у нашій бібліотеці.
Яким був наш видатний класик української літератури? Душа компанії, він не залишив жодного листа, у якому би скаржився на щось чи ділився своїми почуваннями. Військовий Російської імперії, але не побоявся писати українською. Не був одруженим, але в його житті були жінки. Марія Семенівна, племінниця поміщика, дітей якого навчав Іван Петрович. Була перша актриса Полтавського театру Тетяна Пряженківська в той час, коли він був директором цього театру. Але була ще жінка, яка врятувала Котляревського від ув’язнення за перебування у таємній масонської ложі. Про це писав князь Сергій Трубецькой у листі до декабриста Матвія Бестужева у 1857 р. «П’ятьох наших товаришів страчено в липні 1826 року, багатьох запроторено на каторгу… Котляревського врятувала від суду жінка, яка його кохала…». Імператор Наполеон вивіз з України примірник «Енеїди». Можливо йому розповіли про нечуваний успіх цієї книжки. Котляревського впізнавали козаки, навіть візники. Всі вклонялися йому за те, що написав «Енеїду» рідною мовою, про нас, українців. Проте після виходу з військової служби Іванові Петровичу жилося не в розкошах. І хоча «Енеїда» була видана ще у 1898 році, але небагато допомогла поету. Є згадки про те, що Котляревському не раз доводилось сидіти голодним, спати у вологій холодній кімнаті. Навіть деколи був позбавлений задоволення читати, бо не мав свічки.
Котляревський розсмішив нас, нагадав про те, що маємо свою культуру, свій фольклор. У «Енеїді» змальовано українців такими, як ми є. Адже можемо подолати ворога і відновити нашу єдність. Котляревський вірить у нас, у те, що Україна встоїть у сьогодняшній боротьбі з московською навалою.
В нашій книжковій виставці представлені не тільки численні видання творів Івана Котляревського, а й літературознавчі видання. В першу чергу рекомендуємо заборонене в Україні часів радянської окупації надсучасне і супероптимістичне в часи повномасштабного московського вторгнення есе Євгена Сверстюка «Іван Котляревський сміється» (Євген Сверстюк «На святі надій». Київ, «Наша віра», 1999).
Також читачів може зацікавити родзинка нашої книжкової експозиції про Дмитра Чижевського квітня цього року - «Історія української літератури. Від початків до доби реалізму», видана Українською Вільною Академією Наук у США (Нью Йорк, 1956). Дмитро Чижевський абсолютно по-європейськи розглядає в ній історію нашої літератури, зокрема і творчість Івана Котляревського, у тому числі його навіть деякий модернізм. У цьому переліку і стаття «Котляревський» Сергія Єфремова у книжці «Літературно-критичні статті» (Київ, «Дніпро», 1993). Безперечно, слід назвати Євгена Кирилюка і його монографію «Іван Котляревський. Життя і творчість» (Київ, «Дніпро», 1981).
Чекаємо на Вас у нашій бібліотеці.
Підписатися на:
Дописи (Atom)
